Ми часто чуємо від людей, далеких від віри, поради, як облаштувати Церкву: «Церква має зробити те», «для Церкви було б доцільно це», «Церкві потрібно ось це» і т. ін.

Ці поради, навіть якщо походять від доброзичливців, грішать однією вадою: вони всі розраховані на земний вимір. А земний вимір – річ мінлива, минуща, нестабільна.

На превеликий жаль, публіка, яка захоплюється політикою, має дуже коротку пам'ять та мінливість поглядів. Посудіть самі: як часто люди, що оточують нас, змінюють свої погляди від інфоприводу до інфоприводу або як часто звеличують політичних діячів, яких тільки вчора проклинали (і все тому, що даний діяч саме зараз сказав те, що публіка хотіла б почути).

Саме на цих, аж ніяк не найкращих якостях мас і побудовано політичну пропаганду та рекламний маркетинг.

Але ми розуміємо, що для Церкви такі методи неприйнятні хоча б тому, що будь-яка пропаганда, будь-який маркетинг – завжди спотворення реальності, а отже – неправда.

Є також ще одна важлива проблема: будь-який політик чи маркетолог може на догоду моді повністю міняти як свою риторику, так і погляди, без будь-яких рамок і обмежень. А для будь-якої віруючої людини є межі, які не можна переходити без ризику для душі.

Тому дуже сумно, коли мінливість думок захоплює уми церковних осіб. І тут неодмінно варто нагадати про межі.

Однією з таких найважливіших меж є єдність Церкви. Всередині Церкви люди можуть мати різні погляди на будь-які недуховні запитання, але вони продовжують перебувати в єдиній Церкві, долаючи мирську неодностайність заради однодумності у Христі.

Коли ж на догоду цим самим недуховним питанням, хоч би якими важливими в цю хвилину вони здавались нецерковним людям, від нас вимагають пожертвувати церковною єдністю, ми не повинні поступатися.

Церква протягом усієї своєї земної історії так чи інакше вибудовує відносини зі світом, може й поступатися світові в питаннях другорядних заради спокійного існування своїх чад. Але жодні добрі наміри ніколи не зможуть виправдати зречення від Христа, від Його вчення, викладеного у Святому Письмі та Преданні, як і церковний розкол.

Поступаючись світові, підкоряючись його мінливості, можна крок за кроком непомітно для себе втратити зв'язок із Господом. Тому зараз кожен віруючий – від простого парафіянина до архієрея – повинен запитувати себе: кому я догоджаю в тому чи іншому своєму діянні та намірі – Господові чи світові?

Записала Наталя Горошкова