З багатьох вимог до Церкви з боку «прогресивної громадськості», одна з найгучніших останнім часом – перехід на новий календар.

Аргументи прихильників такого переходу загалом такі: нинішній церковний календар не є частиною віровчення; новий точніший з астрономічної точки зору; при прийнятті нового календаря не буде різниці із цивільним.

Так, юліанський календар, на якому заснований церковний календар, – це традиція, а не частина догматичного віровчення. І новий, спочатку прийнятий у католицькому світі, григоріанський календар (або його різновид – новоюліанський) справді астрономічно точніший. Однак у Церкві будь-які нововведення чи зміни традиції, зазвичай, проводяться неспішно і обдумано. А найголовніше – завжди важливо чітко визначати мету цих нововведень.

Згадаймо, як саме вводився новий календар у тих Православних Церквах, які його дотримуються. Про календарну реформу в Церкві дискусії йшлося досить давно, але на практиці його запровадження активно ініціював у 20-х роках минулого століття сумнозвісний Константинопольський патріарх Мелетій IV (Метаксакіс). Патріарх Мелетій за своє життя встиг побувати архієпископом Афінським, патріархом Константинопольським та патріархом Олександрійським. Відомий він насамперед своїми інтригами, підробками, захопленням чужих канонічних територій, підтримкою оновленців та багатьма іншими вельми непристойними діяннями. Та й його прагнення перевести православних на новий календар, майже ідентичний західному – григоріанському, мотивувалося не скількі бажанням дати Церкві точніше літочислення, як політичними розрахунками на унію з Англіканською Церквою. Чому мали сприяти й інші поступки, такі, як можливість шлюбу для священиків і дияконів після хіротонії і допустимість повторного шлюбу для кліриків.

Багато політичних проектів патріарха Мелетія так і не здійснилися, кафедри, які він очолював, йому часто доводилося залишати зі скандалами. Але головне його дітище, новий календар, у частині Православних Церков прижився, хоча теж не без проблем: агресивне впровадження нового літочислення викликало негаразди і навіть «старостильні» розколи.

Втім, є до новоюліанського календаря і цілком прагматичні претензії. Так, навіть ті Церкви, які перейшли на новоюліанський календар, продовжують обчислювати час Великодня та залежних від нього перехідних свят згідно з традиційним юліанським календарем. А це створює певні літургійні проблеми: наприклад, коли Великдень пізній, з богослужбового року може повністю випасти Петрів піст. Спроби створення нової Пасхалії досі не увінчалися успіхом.

Прихильники нового календаря часто вказують на той факт, що різниця між новим і старим літочисленням становить 13 днів і згодом тільки збільшуватиметься, поки не настане той момент, що Різдво за юліанським календарем доведеться святкувати влітку. Справді, різниця між календарями зростає, але гіпотетичний перехід дати Різдва на літо може відбутися лише через тисячоліття, а за цей час Церква явно зможе впоратися з усіма календарними проблемами, якщо Господеві завгодно на той час зберегти наш грішний світ.

Нині це проблема більше політична, ніж церковна. І ті, хто агресивно роздмухує цю тему, найменше думають про парафіян, особливо зараз, коли нашу Церкву в буквальному розумінні хочуть заборонити, а значить – знищити. Турбота про віруючих – наш найперший обов'язок. Давайте просто запитаємо: чи зараз заважає церковне життя за юліанським календарем вести людей до Бога? Зрозуміло, що ні. Чи наблизить нас до Господа перехід на новий календар? Відповідь також очевидна.

Водночас негатив від такого необдуманого переходу є дуже виразним. Досить пригадати всі наслідки радикальних церковних реформ, щоб пригальмувати будь-яку запопадливість не по розуму. Ввести в спокусу віруючих і викликати зараз у Церкві ще один розкол, м'яко кажучи, безвідповідально.

Світська влада має право на підставі своїх пріоритетів вводити або скасовувати свята, які вона вважає державними. Наше ж право – відзначати церковні свята у свій встановлений багаторічною традицією час. І це право у нас ніхто відібрати не може.

Записала Наталя Горошкова