Найбільша розкіш – тиша.

Людина тоне у потоці слів, що витають у повітрі. Вони – як опале листя – марні та непотрібні. Беззвучність – це те, чого нам рішуче не вистачає у житті.

Бога можна почути тільки в тиші. Він не нав'язує Себе і Своє спілкування, а чекає, коли ми звернемося самі до Нього, пригорнемося до Його цілющого потоку. Бог приходить до того, хто потребує Його.

Шум не дозволяє почути Бога. Рятівні слова губляться у вічному хаосі та метушні. І людина глухне. Тими, що чує, робить нас лише Слово Боже, від людських слів ми втрачаємо слух.

Вслухатися в тишу означає шукати і вірити. Тиша – це глибина. І далеко не всі готові до серйозного занурення. Більшість норовить задовольнятися піною на поверхні. Глибокі води віри вимагають величезних зусиль та безстрашності.

Тиша лікує будь-який біль. Шум, що заглушає життя, відволікає від роздумів. Біль же розчиняється в молитовній думці, що дає плід. Шум безплідний. Все велике створюється в безмовності.

Бог прийшов у світ і перебуватиме в ньому до кінця віку. Бог і є тиша, і ми повинні пізнати Його, полюбити Його та з'єднатися з Ним. Все наше життя – це нескінченний гімн любові до Бога.

Записала Наталя Горошкова