Люблячим Бога. Найголовніші слова про любов

Час війні і час миру, час розкидати каміння і час збирати каміння, час насаджувати і час виривати посаджене – всьому свій час, сказано мудрецем.  Сьогодні настав час випробування нашої любові.  Митрополит Антоній (Паканич) пропонує кожному перевірити себе. 

«Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!» (1 Ін. 4:16).

Бог нам відомий в достатній мірі, щоб ми могли знайти Його, і в той же час Він настільки нами ще не відомий, настільки далекий і грандіозний, як наша жага пізнати Божу любов, Його невимовнае Велич приречена бути навіки нескінченною, неминуче зростаючою з кожним днем.

Ми прагнемо знати Бога, тому що пізнаючи Істину, знаходимо блаженство. А блаженство і є наше життя в Бозі – життя між Небом і землею.

Глибокому і справжньому почуттю завжди потрібен час, щоб дозріти.

Воно раптом боязко виникає з нізвідки і поступово росте в нашому серці, розпрямляючись і зміцнюючись, поки, нарешті, не стане центром, лейтмотивом всього нашого життя, головним стимулом і надихає силою.

Саме так дозріває почуття любові в шлюбі. Люди, наздогнані закоханістю, з'єднуються разом, створюють сім'ї і в процесі спільного життя перетворюють це палке почуття в справжню любов. Воно з роками стає зрілим і глибоким, як океан, чистим, як ранкова роса, здатним покривати всі немочі і нескінченно милосердствувати і прощати.

Але потрібно докласти величезних зусиль, щоб перетворити себе і свої почуття, викристалізувати їх. Важливо навчитися розуміти іншого, з любов'ю поступатися йому, рахуватися з його бажаннями.

Так само шикуються наші відносини з Богом.

Стикнувшись з Господом один раз, ми будемо прагнути до подальших зустрічей, станемо пізнавати Його, шукати всюди, реагувати на Його бажання, орієнтуватися на Його волю, намагаючись вгадати, чого бажає Він. Так зароджується любов, що перемагає смерть, окриляє, дарує світло перетворення і відкриває двері у вічність.

Володіючи такою любов'ю, ми зможемо зносити будь-які випробування і не будемо боятися ніяких битв, і навіть якщо тактично (за земними мірками) програємо, то стратегічно (для вічності) – обов'язково виграємо.

«...і Любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і з цілої сили... »(Мк. 12:33).

Боротися за справжню любов – найпрекрасніша і найвідповідальна справа з усіх існуючих на землі. Тільки справжнім сміливцям вона під силу.

І якщо нам випала така доля – терпіти випробування в ім'я любові, зберігати вірність Його заповітами, виконувати і смирятися перед Божою волею з любові до Нього, це величезна честь для всіх нас.

Згадаймо, як переміг юний Давид могутнього велетня на ім'я Голіаф, який з викликом поносив живого Бога і богообраний народ. Давид обурився духом, його серце, повне щирої віри в Бога, скипіло праведним гнівом. Він єдиний зголосився вступити в бій з велетнем.

Голіаф був неймовірно сильним воїном дуже високого зросту, в броні, мідному шоломі, зі щитом і важким списом. А у юного Давида не було ні обладунків, ні зброї, нічого, крім пращі (метальна зброя у вигляді мотузки або ременя). Абсолютно всі присутні не сумнівалися в результаті бою – Голіаф одним рухом знищить Давида.

Але далеко не завжди результат битви визначає фізична сила.

Давид без зброї переміг Голіафа, запустивши камінь з пращі і вдаривши велетня прямо в лоб з такою силою, що він тут же впав і більше не встав.

Бог дарував Давиду благословення, мудрість і силу перемагати всіх ворогів за те, що той дуже любив Творця і був відданий Йому.

Ставши вже великим царем, Давид продовжував складати пісні, натхненні любов'ю до Бога і прославляють Його ім'я:

«...Великий ти, Господи мій, Господи! Бо немає подібного Тобі і немає Бога, крім Тебе…» 

Наслідуємо ж приклад Давида, встанемо в ряди воїнів Господніх, заручимося Його підтримкою, і ніякий ворог нам не буде страшний.

Головне у всіх битвах – внутрішніх і зовнішніх – зберігати мирний дух і повну надю на Бога.

«Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець.
Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!» (1 Ін. 4:20-21).

Люблячим Бога все сприяє до блага.

Ми, християни, заручені з Христом. Він Господар нашого життя і Наречений на нашому весіллі.

Ми співрозпинаємося з Ним кожен раз, коли нас обмовляють і нас незаслужено ображають, коли нас женуть і нами помикають. А що може бути більш великим і значущим, ніж співрозп'яття Йому?

Будемо ж радіти, що є можливість йти Його дорогою і відчувати все те, що випробував Господь у земному житті.

Але не потрібно при цьому забувати, що гріш ціна нашої любові до Бога, якщо вона не підтверджена любов'ю до ближніх.

Якщо ми обтяжуємося нашими обов'язками перед родичами і близькими людьми, якщо ми вічно незадоволені нашими рідними, якщо нам все в тягар, то немає в нашому серці любові до Бога. Ми любимо тільки себе.

І безглуздо розповідати, що інший поганий і це він нас не розуміє. Якщо хтось винен в наших проблемах, а не ми самі – це поганий знак, що попереджає, що ми рухаємося не в тому напрямку, не до Христа.

Якщо наше серце не розташоване до співчуття, до участі, до щирого бажання зрозуміти іншого, то в нашому серці немає Бога.

Він народжується тільки в серцях милосердних і жалісливих, спраглих допомагати і розуміти, тих, які вміють забувати про себе, але пам'ятати про ближніх.

«Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мт. 5:44).

Господь навчив нас любити не тільки рідних, друзів і близьких, а й вищої любові, за людськими мірками, любити ворогів своїх, тих, хто заподіює нам біль і засмучує нас.

Це прийняти непросто кожному. Саме цей постулат стає каменем спотикання на шляху до Бога для багатьох, хто ризикує йти за Ним.

Вони готові любити близьких, любити Бога, але не готові прощати кривдників. А саме це те горнило, через яке потрібно пройти, де і очищається людська душа.

Важливо прощати, незважаючи на заподіяний біль, прощати, незважаючи на сильну образу, прощати, незважаючи на нелогічність цього кроку.

Потрібно прощати з любові до Нього, тому що Він так заповідав, це Його новий заповіт для нас, Його головне бажання. Прощати з відданості Йому.

Ні в якій іншій ситуації ми так близько не підійдемо до Бога, як в момент прощення своїх ворогів…

Нехай Божа любов і благодать Божа воскрешають нас знову і знову після падінь і зневіри, нехай в душі ніколи не припиняється хвалебна пісня Богу, як у царя Давида!

Нехай всі старі образи покинуть наші серця, звільняючи місце немовляті Христу, що йде до нас назустріч!

Нехай Боже благословення буде з усіма люблячими Його!

«Я ж Ім́я Твоє їм об́явив й об́являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!…» (Ін. 17:26).

Записала Наталя Горошкова

Опубликовано: вт, 11/12/2018 - 20:24

Статистика

Всего просмотров 443

Автор(ы) материала

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle