Коли переживаєш за дітей. Як чинили святі

Історія новомучеників та сповідників – це історія вірності, стійкості та любові.

Любові справжньої, вічної, оповитої вірою. А головне – це історія внутрішньої свободи, яку не можуть забрати жодні обставини. Зберегти себе в екстремальних обставинах, перетворити поразку на перемогу – ось той урок, який має виходити сьогодні.

Свобода – це полюбити Бога всім серцем, за Ним слідувати і Він не залишить тоді дітей та сім'ю.

Коли засудженого судом до розстрілу сщмч. Павла Светозарова запросили до останнього слова він просив помилування. Це було дуже здорове і несентиментальне прохання батька-одинака, який втратив раніше дружину: «Стоячи перед стратою, я брехати не можу. Прошу не застосовувати до мене найвищої міри покарання – не заради себе, я готовий до смерті, а заради дітей, у яких не буде батька, як немає й матері…». Прохання відхилили. Бог закликав отця Павла до Небесної Слави. Остання молитва мученика-батька була про сиріт, що залишилися. Бог почув молитву. Все життя діти прожили під благодатним Небесним покровом.

Особливо вражають останні зустрічі новомучеників із сім'єю. Довго шукали сщмч. Сергія Рохлецова дружина та дочка. Коли нарешті знайшли і вдалося побачитись через ґрати у вікні матінка почула останні настанови чоловіка: «Надя, тримайся, не плач, на твоїх плечах діти, тобі треба їх виростити, а ти Машенька, слухайтеся маму і допомагай їй».

Що можна написати в останньому рядку своїм коханим на землі? Які слова можуть вмістити це кохання і це борошно. Наведемо кілька мужніх і приголомшливих свідчень новомучеників.

Сщмч. Григорій (Раєвський) доньці круглій сироті писав: «Дорога Ніно, довго, довго мені не доведеться тобі писати... доведеться тобі жити одній. Постарайся бути чемною – стеж за собою, грубити не треба, за своїми словами стеж. Вчитися намагайся – це тобі знадобиться на все твоє життя. Будь сама з усіма добра – і до тебе всі будуть ставитись так само».

Сщмч. Микола Варжанський на звороті присланої йому ікони накреслив дружині: «Молись, люба Зіночко, голубко моя, Богородиці, Вона покриє твоє вдовство раннє і сиріток. Вибач мені, люба моя, і за мене моліться».

Цілий гімн любові і мужності передав останнім листом сщмч. Василь Надєждін своій вагітній вп’яте матінці. З такими словами можна було прожити все життя: «Ми дочекаємося радісного побачення у світлому царстві любові та радості, де вже ніхто не зможе розлучити нас, – і ти розповіси мені про те, як прожила ти життя без мене, як ти зуміла по-християнськи виховати наших дітей, як ти зуміла навіяти їм жах і огиду до похмурого безбожного світогляду і відобразити в їхніх серцях світлий образ Христа».

По-людському, часом складно було прийняти волю Божу. Узи земного кохання спочивають навіть на черствих серцях. Не кажучи вже про тих, хто все життя намагався жити по-християнські. Мирянин та святий мученик Юрій Новицький постраждалий разом зі сщмч. Веніаміном (Казанським) і одеським мучеником Іоаном Ковшаровим у своєму заключному слові заявляв про свою невинність і готовність великодушно понести покарання всіх: «Але якщо комусь потрібна в цій справі жертва, я готовий без нарікання зустріти смерть, прошу лише про те, щоб цим обмежилися та пощадили інших залучених. Хоча після мене й залишиться одна чотирнадцятирічна дівчинка…». Про мученика та його дочку говорив на суді й захисник: «Він все життя боровся проти смертної кари, за полегшення долі сімей засуджених, а тепер йому самому загрожує смертна кара і після себе залишає 14-річну дочку». Христового страждальця було засуджено до страти. За спогадами очевидця, перед розстрілом він плакав: «Його пригнічувала думка, що залишає круглою сиротою свою єдину 15-річну дочку. Він просив передати їй на згадку пасмо свого волосся і срібний годинник».

Але все залежить від Бога. Все винесе людина, якщо з нею Бог. Сщмч. Володимир Хріщанович в своєму останньому листі просив дружину: «Не забувай Бога, від Якого все залежить».

Перед сім'ями людей, зарахованих нині до сонму новомучеників передусім ними самими, в одну мить вставав реальний вибір: Христос чи близькі, Христос чи сім'я? Але що означає – Христос чи сім'я? Адже сім'ю, рідних, близьких дає нам Сам Господь, і зрадити Його означає зрадити їх.

Свщмч. Іван Бистров – відомий педагог, залишив вчительство та став священиком. Влада переконувала залишити храм і повернутися до вчительства, обіцяла зробити директором школи. Слухаючи це, матінка кинулася вмовляти чоловіка залишити церкву та піти до школи; вона нагадувала йому про дітей, зі сльозами благаючи зжалітись над ними. З лагідністю та любов'ю він сказав: «Господь не залишить, він усіх дітей виведе до людей».

Силилися сили пекла пошкодити. Повставала буря на човни сімей новомучеників. Але Господь був поруч. Стаття Конституції 1918 року оголошувала духовенство і чернецтво, як не трудящі елементи і позбавляла їх не тільки виборчих прав, а й продкарток прирікаючи на голодну смерть. Обмеження поширювалися і на дітей духовенства, під штампом «діти позбавленців». Батьків заарештували, а дітям не видавали продкарток у голодні роки. Але Господь не залишав: з ранку знаходили біля порога цілі мішки їжі, бідони з молоком та кошики із хлібом. Віруючі керівники ризикували роботою та допомагали дітям сповідників та мучеників. Та й допомагали інші сповідники. Сщмч. Володимир Амбарцумов організував пошук сімей репресованого духовенства та прикріплював своїх духовних дітей до них. Були встановлені суми та терміни допомоги. Терміни неможливо було збільшувати, суми – скорочувати. А сам під час останнього арешту на Великдень 1938 року перед розстрілом, з в'язниці послав видряпані на писанці слова дочці: «Утішайтесь надією, у скорботі будьте терплячі, у молитві постійні».

Господь не залишав дітей тих, хто прославив Його кров'ю своєю. Не залишить тих, хто надихається їхньою вірою. Коли страшно за дітей, християнин, віддай їх у Божі руки. Дай Йому діяти у твоєму житті, і діти не залишаться без щастя. Від Бога все залежить.

Ієрей Андрій Гавриленко

Теги

Социальные комментарии Cackle