Митрополит Антоній (Паканич) розповів про заповіт святителя Іоанна Златоуста в день пам'яті святого. 

Архієпископ Константинопольський, який займав провідну кафедру Східної Вселенської Церкви, Іоанн Златоуст (344/345–407), став учителем Церкви і кращим прикладом для наслідування у справі проповідництва.

За силу слова і видатну майстерність висловлення думки за святим було закріплено заслужене прізвисько – Златоуст.

Шлях

Юний Іоанн ще в отроцтві відрізнявся невластивою молодості серйозністю, уникав ігор з однолітками, любив міркувати в тиші, занурюватися в осмислення слів зі Святого Письма.

Отримавши прекрасну освіту, завдяки старанням матері Іоанн спробував сили в адвокатурі. У той час майже вся знатна молодь займалася нею.  Суддівська діяльність відкрила йому невідоме досі справжнє обличчя світу: де панує ворожнечу між людьми, зло, ненависть, брехня, порок. 

Незважаючи на величезні успіхи в адвокатурі, прекрасну ораторську практику, непідробне захоплення колег, блискучу прийдешність, він вирішив порвати з світом і присвятити своє життя служінню Богу, потреба в якому заповнювала все його єство.

Святителю був даний рідкісний дар слова – живого, захоплюючого, владного. Він володів внутрішньою силою, яка вихлюпувалася через слово, потрясаючи всіх навколо.

У нього був настільки сильний ораторський талант, яскравий, емоційний темперамент, що ніхто не залишався байдужим, слухаючи його. Він цілком занурював людей у своє слово, підкорював, пронизував душу до глибин.

Святитель говорив: «я переконав душу свою виконувати служіння проповідника і творити заповіді, доки буду дихати і Богу буде завгодно продовжити це моє життя – чи буде хто мене слухати або не буде».

Вплив Златоуста важко переоцінити, він був величезним. За короткий час він був визнаний «вселенським учителем і святителем». Особливе місце святий зайняв в екзегетиці, ставши зразком і авторитетом. Пізніші візантійські тлумачі, такі як св. Феофілакт Болгарський та інші, йшли за ним, в багато чому наслідуючи йому. Літературний вплив Златоуста досліджується досі, настільки він масштабний і багатогранний.

Заповіт

Але головним його заповітом залишається свідчення про Божу любов, яку він випробував. Все життя святитель розпізнавав її багатогранні прояви і ділився своїми знаннями, досвідом. Він невпинно проповідував, писав, доводив і переконував. Все його проповідницьке служіння було великим доказом найбільшої любові. 

З упевненістю і силою він говорить про це:

«Господь не тільки промишляє про нас, але і любить безмежно – любов'ю безпристрасною, але полум'яною і сильною, щирою і неруйнівною, яка ніколи не може погаснути».

Про грані Божественної любові Златоуст відгукується гаряче і полум'яно, не скуплячись на приклади, щоб ясніше і доступніше були його слова, а часом виходячи за рамки людського розуміння:

«Ти маєш Господа, Який велелюбніше за батьків, заботливіше за матерів, більш сповнений любові, ніж наречений і наречена, радіє твоєму порятунку, і радіє навіть більше, ніж як радів би ти, позбувшись від небезпеки смерті, і бачачи всі ці докази любові, яку тільки батько може мати до дітей, або мати – до своїх чад, садівник – до рослин, домобудівник – до свого мистецтва, наречений – до нареченої, юнак – до дівчини, і бажаючи видалити від тебе всяке зло, наскільки схід віддалений від заходу... воістину незрозуміло промишлення Боже, незбагненно його піклування, Невимовна його благість, і неймовірне його людинолюбство»;

«Бог любить нас більше, ніж наші батьки і любов Божа настільки різна від любові батьківської, наскільки благість відстоїть від лукавства».

Любов Божа – дороговказ, рятівне, негасиме світло нашого буття, нагадує святитель:

«Любов давніша за ворожнечу. У любові Божій, як і в шуканні великої дороги, влови початок і вона поведе тебе».

У всіх своїх проповідях Златоуст закликає шукати Божу любов, битися за неї, ставати самому джерелом любові, наслідуючи свого Творця.

«Чому сам не є творцем любові?» – звертався святитель до тих, хто шукає Бога.

Він закликав віруючих не здаватися ні за яких обставин, безумовно вірити в Божу любов, милість і благий Промисел, наповнювати Божественною любов'ю серця і нести цей вогонь далі, запалюючи інші світильники у темряві, стаючи творцем любові і перетворюючи життя на прекрасне свято, де торжествують мир, любов, радість і добро.