До чого закликає нас житіє святителя Филипа Московського?

16-го липня Православна Церква відзначає день пам'яті великого угодника Божого святителя Филипа, митрополита Московського і всієї Русі, чудотворця, а саме перенесення його мощей з Соловецького монастиря, який так любив святитель, до Успенського собору Москви.

 

Якщо визначити одним реченням вектор життя святителя, можна сказати, що це - всеосяжна любов до Церкви.

Святитель Филип чимось нагадує євангельського заможного юнака (див.: Мф. 19: 16–29), тільки з тією різницею, що російський заможний юнак (в миру - Федір Количов) відгукнувся на заклик Христа кинути все й піти за Ним. Відгукнувся й пішов за своїм Богом, удостоївшись наприкінці життя вінця мучеництва, вінця святості.

Святий митрополит Филип походить з дуже багатої московської родини Количових. Його батько, Степан Іванович, був помітним політиком того часу, наближеним до Великого князя Московського Василя III Іоанновича. Самого Федора Количова виховували при дворі, де вже тоді він познайомився з юним княжичем Іоанном, який згодом стане царем Іоанном Грозним.

Мати Федора Варвара була дуже побожною жінкою. На старості вона так само, як і син, прийме чернечий постриг з ім'ям Варсонофія. Можливо саме її виховання запалило в душі сина ту ревну любов до Бога, яка вирізняла святителя Филипа впродовж усього життя.

Остаточний переворот в душі молодого Федора Количова стався 5 червня 1537 року під час Божественної літургії. Під час читання євангельського зачала пролунав вірш: «Ніхто двом панам служити не може» (Мф. 6: 24). Майбутній святитель почув у цих словах заклик Христа, адресований особисто йому. Він кидає рідну домівку, перебирається в простий селянський одяг і йде в ліси на північ Русі, де стає пастухом. Поступово юнак просувається далі на Північ, поки не опиняється в Соловецькому монастирі.

Тільки уявімо його подвиг. Затишний і багатий будинок, любов рідних, шана й повага оточення, м'які ліжка й смачні страви, слуги й таке інше. Усе це кидає Федір і йде з рідного дому. До того ж це не XXI століття з технічною зручністю транспортних засобів. Ні. Всюди величезні труднощі, бідування й небезпеки для життя.

У Соловецькому монастирі святий береться за найважчі послухи: працював у млині, рубав дрова, копав землю, трудився в кузні, потім у пекарні. Появу в обителі образу Пресвятої Богородиці «Хлібенного» також пов'язують зі святителем Филипом. Ікона явилася святому під час молитви в пекарні.

Господь прославив Свого угодника. Ігумен Олексій через півтора роки після проходження іспиту звершив чернечий постриг Федора, нарікши в чернецтві йому ім'я Филип та вручивши старцю Йоні (Шаміну), сподвижнику преподобного Олександра Свірського. А в 1546 році в Новгороді архієпископ Феодосій призначає його ігуменом Соловецького монастиря. Під час ігуменства святителя Филипа обитель процвітала. Досить сказати, що саме він з Божою поміччю побудував Трапезний храм Успіння Божої Матері та Свято-Преображенську церкву, які й донині є духовною та архітектурною окрасою обителі.

Діяльного ігумена й одночасно ігумена-молитвеника помітили в Москві. 25 липня 1566 року відбулося висвячення в митрополити Московські і всієї Русі. І це стало його хресною дорогою. Владика Филип став печальником землі Руської, молитвеником за неї, її заступником перед царем.

Усім серцем митрополит прагнув припинення страт і репресій. І коли більшість злякано мовчала, тремтячи перед розшалілими опричниками, святитель відверто виступив проти страт і докорив царю. Його вела любов.

Далі був суд, більше схожий на фарс. Літнього митрополита стягнули просто з амвона під час Божественної літургії, не давши її дослужити. Ув'язнення в Тверському Отрочому монастирі. І, нарешті, мученицька смерть від руки ватажка опричників Малюти Скуратова. За три дні до кончини святитель Филип сповідався і причастився Святих Христових Таїн.

Що хочеться сказати в день його пам'яті. Слово «монах» з грецької перекладається як «один». З одного боку, це самотня людина, тобто без сім'ї, з іншого, сам - тобто сам на сам з Богом.

Інок - це інший. Людина, що живе іншим – не земним, але небесним.

Ось, на мій погляд, ким був святитель Филип. Він стояв сам на сам з Богом. І це було головною радістю його життя. Святитель керувався в житті іншими законами - правдою Божою, а не інтригами людськими. Филип пішов з рідного дому, щоб послужити Богу, і коли кров людська почала волати про милосердя, він став цим милосердям і безмежною любов'ю до людей, став провідником Божественної любові. На його життєвому шляху було багато диявольських пасток ворога, але вони не торкнулися святого. Адже він жив Небом, і пройшов  понад ними, як у повітрі. І тепер у райських обителях святитель Филип біля Престолу Божого молиться за православний народ, покриваючи його своїм святительським омофором.

Мені здається, що його життя - урок для всіх нас. Так часто сучасна людина потрапляє в пастки ворога, інтригує, осуджує, бореться за місце під сонцем, занурюючись у юдоль земну, як у якесь болото. Але нам також потрібно бути іншими в цьому житті, керуватися заповідями Божими, небесними законами. Нам теж дуже важливо сам на сам стояти перед Всевидячим Богом.

І тоді люблячий Господь і нам, як чадам Своїм, відкриє Небо - нескінченне, позачасове і блаженне. А це значно ліпше за ті розбиті й тлінні черепки, до яких так прикипіло людське нещасне серце.

Святитель Филип закликає нас відкинути рабство гріха й увійти в вільне і вічне життя духу.

Святителю отче Филипе, моли Бога за нас!

Ієрей Андрій Чиженко

Опубликовано: пн, 16/07/2018 - 11:07

Статистика

Всего просмотров 294

Автор(ы) материала

Социальные комментарии Cackle