Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука). 

Христос Спаситель, звертаючись до Своїх учнів, а через них і до всіх нас, дорогі браття і сестри, каже: "Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною" (Лк. 9:23). І дійсно, Хрест — це те, чим ми спасаємося.

Проте в сучасному світі багато людей сприймають хрест лише як символ, яким прикрашають храми, носять на грудях. У момент духовного розслаблення, тілесної або душевної втоми ми також могли подумати: навіщо нести свій хрест, задля чого себе мучити, стримувати свої бажання, емоції й почуття, навіщо такі довгі молитви в храмі, багатоденні пости, послух? Чи не краще відкинути всі заборони, правила, канони та жити в своє задоволення?

І багато людей, особливо в молоді роки, дійсно пробують так робити, вибирають не вузьку стежину, яка веде до спасіння, а широку й простору, що веде до загибелі! Але виникає питання: чи справді вони живуть, чи, може, лише існують?

Погляньмо навколо себе і подумаймо, звідки береться стільки гніву між людьми, чому так легко розпадаються сім'ї, яка причина війни на Донбасі, звідки взялася пандемія коронавірусу, чому так багато навколо нас безхатченків?

Безумовно, причину всього цього легко знайти у поганій владі, корумпованих чиновниках, злих сусідах; чоловікам звинуватити своїх жінок, і навпаки. Хтось у всьому вбачає світову змову, аби знищити більшість людства і залишити на землі лише золотий мільярд. Та насправді всі ці нещастя – прямий наслідок нехтування Хрестом Христовим, бажання жити не по волі Божій, а по своїй. Однак кожне задоволення пристрасті робить наше серце холодним, не здатним вмістити справжню святу любов, яка не зникає від переміни настрою чи обставин.

ХХ століття називають хрестоборчим, бо руйнували церкви, вбивали священиків, не дозволяли відкрито сповідувати свою віру. За це мучили, відправляли на заслання. А як нащадки назвуть XXI століття?

Нині ніхто відкрито не ігнорує зображення хреста, не руйнує храми. Хіба що в деяких країнах Європи й Азії, щоб догодити мусульманам та атеїстам, не дозволяють зображати хрест у школах і публічних місцях. Та боротьба з хрестом стає більш глибокою і руйнує самі основи християнського й звичайного людського життя. Більшість формально не зрікається хреста, але топче його, глузує над ним, коли порушує заповіді Божі, не противиться своїм пристрастям і не думає соромитися цього.

Чи багато нині тих, хто уникає таких гріхів, як гординя й марнославство? Кожна добра справа найчастіше супроводжується саме ними. За допомогою інтернету тепер дуже легко розголосити на весь світ про кожен свій крок. Навіть молитися не можемо, не пишаючись цим! Гординя й марнославство вже давно для більшості стали своєрідними чеснотами. Але згадаймо, що саме через гординю впав колись великий і світлий ангел денниця і перетворився на лукавого! Однак нині, чим більше ти гордишся, тим більше тебе помічають. Особливо це проявляється перед якимись черговими виборами. Кандидатів оцінюють не за конкретними добрими справами, а за тим, наскільки часто їх показують по телебаченню.

А хто тепер соромиться срібролюбства, яке апостол Павло називає коренем усякого зла? Чим дорожча машина, квартира, чим вища у тебе посада, тим успішнішою людиною тебе вважають. І це, на жаль, стосується не лише нецерковних людей. Ми, проповідники, багато разів повторюємо, що багатство – це не гріх. Було багато святих людей і серед заможних. Це справді так. Та чи багато нинішніх заможних людей здатні таємно, як святитель Миколай, так щоб, по слову Євангелія, ліва рука не знала, що робить права, творити милостиню? Чи ми бачимо плоди такої таємної милостині? Чи менше стає нещасних, знедолених і озлоблених на весь світ людей?

Хто нині намагається воювати не з іншими людьми, а зі своїм гнівом? Наразі люди, які мають якусь владу, гнівом хизуються, постійно його провокують, а всіх, хто не відповідає злом на зло, зневажають. Тих, хто жадає миру, піддають цькуванню, звинувачують у зраді, слабкості. Саме на гніві тримається існування нових релігійних течій. Якщо гнів побороти, то ніщо їм не заважає повернутися в лоно Єдиної Святої Православної Церкви. Та нині вважається, що без гніву не зробиш жодної доброї справи.

А що вже говорити про черевоугодництво? Іноді складається таке враження, що більшість свят саме заради того, аби лише наїстися і напитися. Звідси нехтування постами в середу і п'ятницю та інші дні, звідси пияцтво і багато інших гріхів.

Єдиний гріх, якого поки що ще соромимося – це розпуста. Але вже дуже багато зроблено лукавим духом, щоб покривало навіть із цього гріха було зняте. Жоден фільм, який хоче бути популярним і касовим, не обходиться без сцен цієї пристрасті. Дійшло до того, що вже відкрито заявили, що не може претендувати на нагороду всесвітнього кінофестивалю фільм, де не присутні герої нетрадиційних стосунків.

Через усі ці гріхи, незважаючи на велику індустрію розваг та відпочинку, все більше й більше людей страждає від нудьги, яка мовою медицини називається депресією. Звісно, бо там, де нема перемоги над собою, немає радості! Але й цим гріхом люди гордяться, на ньому за допомогою фарміндустрії навіть наживаються. Саме через вказане значно збільшується кількість знедолених, алкоголиків і наркоманів.

Нині світ схожий на потяг, який безупинно несеться в безодню, з кожним роком набираючи все більшої швидкості. Чи можемо ми зупинити його чи хоча б загальмувати? Мабуть, що ні. Тому що Сам Христос попереджав: «Коли прийду, то чи знайду віру на землі?» (див. Лк. 18:8). Але ми, браття й сестри, чудесним способом можемо спастися і навкруги себе багатьох людей спасти, якщо не лише на грудях, а й у своєму серці нестимемо Хрест Христовий, тобто будемо приборкувати свої пристрасті. Не просто так Церква у своїх піснеспівах називає Хрест Чесним, Животворящим, красою Церкви, зброєю на диявола. Не просто по традиції, згадуючи історичну подію, яка відбулася багато віків тому, нині Церква Його воздвигає. Цим самим Церква показує, що Хрест – це не лише символ, а єдина наша надія. Хрест – це те святе місце, де народжується справжня негаснуча, вічна і свята любов. Амінь.