Слово архімандрита Маркелла (Павука), духівника Київских духовных шкіл.

Ми, православні християни, впевнені, що в нас повнота Істини; католики, які відкололися від нас у 1054 році, стверджують, що правда на їхньому боці; протестанти право на істину з ХVІ століття намагаються забронювати за собою; різного роду розкольники та сектанти, які виникли зовсім нещодавно — за собою. Так у кого ж Істина?

Це питання так само хвилювало людей і дві тисячі років тому, а тому самарянка, якій Церква присвятила 5-ту неділю після Пасхи, коли побачила, що з нею розмовляє не проста людина, а пророк, у першу чергу задала Христу Спасителю подібного роду питання: Отці наші поклонялися на цій горі, а ви кажете, що місце, де треба поклонятися, знаходиться в Ієрусалимі (Ін. 4: 20). Що відповідає їй на це Господь?Він каже: Бог є дух, і ті, хто поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі та істині (Ін. 4: 24).

Як правильно зрозуміти ці слова про поклоніння Богу в дусі та істині? Ми складаємося із трьох важливих частин — духа, душі й тіла, які найкраще розвиваються, коли між ними є гармонія, закладена при нашому творінні Богом. Тобто коли вектор тіла, душі й духу направлений уверх до Творця. Але в результаті гріхопадіння наших праотців ця гармонія втрачена. Святитель Феофан Затворник пояснює, що душа, яка займає серединне положення між тілом і духом, замість того щоб керуватися потребами духу, підпорядкувалася потребам тіла. Оскільки вона згідно зі своєю природою приснодвижима, тобто  постійно перебуває в русі, то відповідно запити тіла, якому насправді треба не так багато, зростають до безкінечності. Чим більше людина  задовольняє свої тілесні потреби, тим більше вони зростають. Врешті-решт, через різні хвороби, які виникають внаслідок зловживання їжею і питвом, або безладних інтимних стосунків людина сама скорочує собі життя, а в загробному житті прирікає себе на вічні муки. Дух, який мав би живитися Святим Духом Божим, починає жити потребами душі, при цьому людина втрачає натхнення і сенс життя. Крім цього, вона дуже швидко розчаровується в оточуючих людях — той, хто вчора був найкращим другом, може стати найзапеклішим ворогом.

Гординя, заздрощі, нудьга, грошолюбство, перелюб, пияцтво та інші гріхи — все це результат дисгармонії між тілом, душею і духом, яка є в кожному з нас. Завдання віруючої людини, християнина — відновити втрачену гармонію, здобути цілісність (ціломудріє) і поєднатися з Богом. Хто прагне до цієї мети і ради цього підкорює своє тіло душі, а душу духові, який споріднений з Духом Божим, той поклоняється Богові в дусі та істині, а хто ніяк не підкорює свої пристрасті, а навпаки любим шляхом – зрадою, підлістю, обманом,  –  задовольняє їх, той ніяк не може кланятися Богу в дусі і істині.

Візьмемо для прикладу найближчих до нашої православної віри католиків. Їхню релігійну спільноту іноді в офіційних документах навіть називають Церквою-сестрою. Чи поклоняються вони в дусі та істині, коли в центрі їхньої віри знаходиться не Христос, а Папа Римський, який нібито смиренно називає себе Його намісником? Чи є дух та істина там, де Церква з духовного інституту поступово перетворилася на державу Ватикан зі своїми чиновниками-дипломатами, гвардією, поліцією, що поступово здає всі позиції християнської моральності, доходячи до мовчазного визнання протиприродних статевих стосунків за норму життя.

А може в дусі і істині поклоняються протестанти, які виникли в результаті протесту проти свавілля католицьких функціонерів? Дуже сумнівно, що це так, тому що кожний протестант тлумачить Святе Письмо на свій лад, відкидаючи церковне передання, не визнаючи боговстановленість церковної ієрархії і таїнств. Через це вони подрібнилися на багато течій, які знаходяться в постійній боротьбі між собою. І при цьому лукавий дух їх переконав, що вони всі спасаються лише однією вірою без справ аскези для підкорення пристрастей. Їхній бог, незважаючи на активну місіонерську і соціальну роботу, — це черево, задоволення самолюбства та всіх інших пристрастей.

Нарешті, візьмемо нові релігійні течії, які виникли в ХІХ і ХХ столітті здебільшого внаслідок непростих політичних процесів. Чи можна сказати, що вони вшановують Бога в дусі та істині, коли в цілому також керуються лише надмірною гординею, гнівом і грошолюбством?

Хтось запекло кричить, що всі ці недоліки є і в Православній Церкві. Зараз ЗМІ в  дусі радянської атеїстичної пропаганди регулярно показують сюжети про грошолюбивих чи розпутних єпископів і священиків. На жаль, такі неприємні випадки бувають  в нас, але на відміну від тих, хто відпав від нашої Церкви, ми це не оправдовуємо і не приховуємо, тим більше, не дерзаємо ставити в ранг закону.

На цю неділю випала пам’ять святого великомученика і переможця Георгія. Він був великим воєначальником у війську римського імператора Діоклетіана, але коли настав час вибору між язичництвом і християнською вірою, то святий обрав стояння за православну віру, навіть розуміючи, що втратить всі земні блага і саме життя.

Отже, коли перед нами чи нашими ближніми виникатиме питання, де Істина серед такого різноманіття вір, згадаймо подвиг святого великомученика Георгія, а головне — згадаймо слова Христа Спасителя, що Богу по-справжньому поклоняються лише в дусі та істині, тобто ті, які підкорюють себе, свою душу й тіло не владним інтересам, не сильним світу цього, не безчесним політикам, не грошам, а джерелу нашого життя — Богу.

Амінь.

Христос Воскрес!