Відповідає протоієрей Андрій Ухтомський.

Спочатку титул «архімандрит» носив начальник монастиря, громади ченців, що власне і відображає етимологія слова (ἄρχων - начальник, глава, μάνδρα - кошара, загін). Термін виник в V ст. в Антіохійському патріархаті. Архімандритами називали тих ігуменів (настоятелів монастирів, не обов'язково в священному сані), які були призначені єпископами для нагляду за всіма монастирями єпархії. Архімандрит спочатку був спостерігачем над монастирями, свого роду благочинним; посада ця не припускала носіння священного сану, так само як і посада ігумена. «У V-VI ст. архімандритами, так само як і ігуменами, могли бути не тільки пресвітери, а також ченці диякони і ченці, які не мають священного сану» [1]. З обережним застереженням про це говорить і протоієрей Владислав Ципін в своєму підручнику «Канонічне право»: «Ігумен в давнину був неодмінно настоятелем монастиря, в деяких випадках він міг навіть і не мати пресвітерського сану [2]». У канонічних свідоцтвах і постановах обмовляється той факт, що ігумен міг і не має сану священика.

1) У Діяннях Вселенських соборів викладено «Прохання від диякона і архімандрита Василія» [3]. Тут посада і сан розділені.

2) 19 пр. VII. Вселенського Собору згадує «ігумена, що не має пресвітерського рукоположення» [4]. Це формулювання постанови наштовхнула тлумача канонів преподобного Никодима Святогорця на уточнення: «ігуменом монастиря може стати і невисвячений монах, проте розсудливий, розважливий і гідний ігуменства» [5].

3) Ігумен не входив в клір монастиря (міг не мати священного сану), згідно з 80 пр. Карфагенського собору: «Постановлено і це: якщо хто прийме будь-кого з чужого монастиря і захоче возвести його в клір або поставити ігуменом свого монастиря, то єпископ, що так чинить, нехай буде відлучений від спілкування з іншими, і обмежиться спілкуванням тільки зі своєю паствою, а той не залишиться ні кліриком, ні ігуменом» [6].

4) 6 пр. св. Никифора Сповідника: «Ігумен, який має пресвітерський сан, може поставляти в своєму монастирі в читці і іподиякони» [7].

В Константинопольській, Елладській, Антіохійській Церквах поняття «архімандрит» не відноситься до сану священика.

У Руській Церкві титул «архімандрит» з'явився в XII в. і додавався до ігумена (який має завжди чернечий постриг) найважливішого єпархіального монастиря, згодом термін був перенесений і на настоятелів інших значних монастирів. Згодом, значення терміна «архімандрит» змінилося: цим терміном називали не тільки начальників монастирів (спочатку - значущих, а потім - інших), а й інших ігуменів, підвищуючи їх в званні, за ті чи інші заслуги. Термін «архімандрит» вказував не на посадові обов'язки, а на священний сан, титул. Право нагороджувати ігуменів саном архімандрита належить в Руській Церкві - Святійшому Патріарху, в Українській Церкві - Митрополиту Київському і всієї України.

Тому, якщо ми зустрічаємо найменування «архімандрит» (можливо додається до сану диякона або пресвітера), необхідно уточнити: до якої юрисдикції він відноситься. В Константинопольській, Елладській, Антіохійській Церквах архімандрит не є монахом, і не пов'язаний з чернечим способом життя, що передбачає дотриманням чернечих обітниць, як ми звикли це спостерігати в Руській та Українській Церкві.

Примітки:

1. Цыпин В., прот. Архимандрит  // Православная энциклопедия. Т. 3. М., 2000. С. 577.
2. Цыпин В., прот. Каноническое право. М., 2009. С. 308.
3. Свидетельство константинопольского клира, всенародно возвещенное всей Церкви, о том, что Несторий единомыслен с Павлом Самосатским, который  за сто шестьдесят лет до Нестория, православными епископами предан анафеме. XXVI. Прошение от диакона и архимандрита Василия // Деяния Вселенских соборов. Т. 1. Казань, 1910. С. 204.
4. Правила православной Церкви с толкованиями Никодима (Милаша), епископа Далматино-Истрийского. Т. 1. СТСЛ. 1996. Сс. 631–632.
5. Никодим Святогорец, прп., Пидалион: Правила Православной Церкви с толкованиями: в 4 т.: пер. с греч. T. 2: Правила вселенских соборов.  Екатеринбург 2019. С. 415.
6. Правила православной Церкви с толкованиями Никодима (Милаша), епископа Далматино-Истрийского. Т. 2. СТСЛ. 1996. С. 231.
7. Правила православной Церкви с толкованиями Никодима (Милаша), епископа Далматино-Истрийского. Т. 2. СТСЛ. 1996. С. 577.