Чому для православного християнина так важливо, щоб у Церкві не було нічого нового.

Багато хто каже, особливо серед людей далеких від Церкви і від Бога: «А навіщо мені Церква? Бог у мене в душі. Все, що треба, я можу робити і без Церкви – і молитися, і навіть заповіді виконувати». Так, молитися і виконувати заповіді людина може і без Церкви. Молитися може і дома, і в лісі, і в громадському транспорті, і на роботі – де хоче. І заповіді може виконувати, якщо, звісно, знає заповіді. Бо, як правило, ті люди, які кажуть «Бог у мене в душі» – вони не те, що не знають заповідей, а ніколи в житті Євангелія не відкривали. Але навіть якщо припустити, що людина така відкривала і читала Євангеліє, і знає заповіді Божі. Так, вона може їх виконувати і без посередництва Церкви у цьому житті. Але отримати від Бога благодать, допомогу, дивовижну силу, яка преобразить її зсередини, ніде людина не може, окрім як тільки в православному храмі, через відкриті Царські врата вівтаря Христова.

Ось для чого потрібно те посередництво, яке заснував Сам Господь Бог наш Іісус Христос і якого так часто легковажно відрікаються люди, кажучи: «Навіщо мені посередництво?» Так, щоб молитися тобі посередництво не потрібно, але щоб причаститися, щоб отримати хрещення, щоб отримати від Бога інші дари, які щедро Його рукою роздаються через Церкву Його, ніде людина більше не може. І роздається благодать Божа через посередництво видимої Церкви у храмах Божих, які складені з цеглин, які покриті кровлею звичайною металевою, через посередництво священників, які також є звичайними людьми. Але все це, що в храмі і в Церкві Православній, воно насичено Божественною благодаттю і саме ця благодать – невидима благодать під видимими символами і речовинами – входить у життя людини.

Ось чому для православного християнина так важливо, щоби в Церкві було все, як потрібно, все, як заповідували наші отці і діди, все, як від апостолів повелось. І щоб у Церкві не було нічого нового. Щоб було апостольське спадкоємство, тобто щоб єпископи в Церкві мали зв'язок з апостолами через непереривну низку рукопокладень аж до сьогодні, щоб священики в Церкві були теж рукопокладені справжніми єпископами, щоб хрещення через таких священників і єпископів було справжнім, дійсним.

Є дві категорії людей далеких від Бога. Одна категорія каже: «Посередництво нам в принципі не потрібно, а значить і не потрібна Церква». Інша категорія каже: «Так, хай воно все буде, воно потрібно», але для них не є принциповим, щоби все було започатковано з апостольських часів і щоб все було так, як вимагають правила, церковною мовою – канони, які були засновані з апостольських часів і затверджені у першому тисячолітті.

Ці правила, канони церковні, вимагають особливий склад церковний. Устрій Церкви регламентується церковними канонами. І якщо ці канони зневажати, якщо зневажати правила церковні, якщо не звертати увагу чи легковажно ставитися до церковних традицій, правил та установ, можна дійти до того, і багато хто доходить, що зовні Церква буває схожа на справжню Церкву, а всередині вже немає благодаті Божої, вже немає благодатного наповнення, вже немає тієї сили, заради якої все зовнішнє і існує для нас. Зовнішнє – це другорядне. Воно існує лише для того, щоб хранити в собі і зберігати внутрішнє, духовне, невидиме. Адже спасаємося ми і преображаємося в Церкві через невидиме, але посередництвом зовнішнього.

Тому ми з вами повинні відноситися і не до першої, і не до другої категорії людей, про яких зараз сказали, а до категорії справжніх православних християн, для яких все важливо, які уважні до себе і до церковної історії, які трепетно відносяться і до канонів Церкви, і до таїнств, і до обрядів, які люблять їх і які розуміють: не буде цього – і благодать Божа не діятиме так, як діє зараз.

Святий праведний Іоанн Кронштадтський неодноразово повчав людей, говорив і в щоденниках своїх, і на проповідях: любіть все те, що в Церкві. Любіть все – і аромат ладану, і горіння свічок, і іконопис, і сам Дім Божий відвідувати любіть. Любіть священників, їхні облачення. Живіть в Церкві і для Церкви, і тоді Господь ніколи вас не покине.

А коли ми чуємо розмови, що церква необов'язкова, що можна любити Бога, але не ходити до церкви, чи – навіщо в церкві те чи інше, воно устаріло… Коли людина проявляє свою нелюбов навіть до зовнішніх ознак Церкви, то це каже про те, що людина далека від Церкви, а значить і далека від Бога. Нехай не буде цього з нами!

Із проповіді митрополита Черкаського і Канівського Феодосія (Снігірьова)
у Свято-Троїцькому Мотронинському жіночому монастирі, 18 лютого 2024 року