У Православ'ї, у духовному розвитку людини зокрема та людства загалом є свої рівні. Це називається духовним зростанням.

Існують різні ступені та етапи зростання, так само, як у всього живого на цій землі. Це Божий закон. Закон Божого творіння світу, його краси, доцільності та гармонії.

Про рівні духовного розвитку писав ще святий первоверховний апостол Павло: «Бо, судячи з часу, вам належало бути вчителями; але вас знову треба вчити першим початкам слова Божого, і вам потрібно молоко, а не тверда їжа. Кожен, хто живиться молоком, необізнаний у слові правди, бо він немовля; тверда їжа властива досконалим, у яких почуття навичкою привчені до розрізнення добра і зла» (Євр. 5:12–14). Тобто ми бачимо, що є немовлята – початківці на шляху духовного розвитку, і є, наприклад, досконалі, які досягли успіху в здобутті благодатних дарів Духа Святого.

Отже, духовне становлення – це зростання. І тому ми повинні бути дуже уважними до своїх близьких, щоб своєю невмілою і незграбною спробою їхнього духовного керівництва не завдати їм шкоди. Не надати ведмежу послугу. Не задушити їх у своїх обіймах. І не виявитися слоном у посудній лавці їхньої душі.

У кожного свій рівень, який, звісно, ​​постійно змінюється. І ми маємо це чітко усвідомлювати. І пристосовуватися до рівня людини, і шанувати її. Хтось увесь Великий піст приходив на кожну службу, сповідався та причащався кілька разів, соборувався. А хтось прийшов на сорок хвилин у храм на Великдень крашаночки та пасочки посвятити. І слава Богу, що так! Згадаймо Огласительне слово святителя Іоанна Золотоуста, яке читає священнослужитель на пасхальній заутрені: «Хто встиг прийти лише об одинадцятій годині, – нехай і той не боїться за своє зволікання. Помірковані та недбайливі, вшануйте цей день; ті, що постили і непостилися, веселіться тепер. Трапеза розкішна, насичуйтеся все…» Звичайно, ці слова великого вчителя Церкви є тлумаченням євангельської притчі, яку Спаситель розповів про робітників у винограднику (див. Мф. 20:1–16). Коли працівники, які працювали цілий день, отримали однакову плату з тими, хто працював одну годину. Тому прикладів безліч у церковній історії. Наприклад, святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов, який практично все життя віддав Богу, і розсудливий розбійник, який покаявся перед самою смертю і теж увійшов до раю. Або преподобний Сергій Радонезький, що все життя від дитинства майже мав схильність до чернецтва і мученик Воніфатій, що провадив розгульне життя, але приєднався до християн, щоб померти від римської влади, як і вони.

Тому «Хто ти, що засуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом він стоїть або падає. І буде відновленимо, бо сильний Бог відновити його» (Рим. 14:4). Оптинські старці говорили про те, що до людей треба бути милостивими, а до себе суворішими.

Тому, якщо людина зайшла до храму, дорогі брати і сестри, давайте подаруємо їй наші дорогоцінні дари (свободу і наше неосудне мовчання). Якщо вона поводиться більш-менш пристойно і чинно, то нехай сама навчається розмовляти з Богом. Не завантажуйте її надмірно правилами і вказівками, яких і ми, ходячи у храми десятки років, часто виконати не можемо. Нехай його душа вчиться спілкуватися з Отцем своїм Небесним. Адже ми не даємо п'ятирічній дитині підручник з вищої математики. Поки рано. Нехай зростає. Нехай Господь поливає її благодаттю Святого Духа і вирощує. Рухаючись від міри в міру, від ступеня до сходів на Небо.

Протоієрей Андрій Чиженко