Помітив таку річ: люди взагалі мало читають, особливо мало праці святих отців.

Новин (особливо зараз) – скільки завгодно. Є такий цікавий анекдот на тему дня: «Найстрашніша війна йде в соцмережах. Убитих немає, але поранених на голову дуже багато». Люди дивляться розважальні телесеріали цілими сезонами за присідання. Читають якусь псевдоправославну та псевдоапокаліптичну фантастику, що доводить бідні душі до духовних, а часом і психічних захворювань. Ламають списи в суперечках у тих самих соцмережах і групах, періодично виходячи з них, то знову входячи.

Але дуже рідко хто надішле цитату когось зі святих отців. Так і хочеться запитати на свято Трьох святителів: дорогі мої, а хто прочитав хоч одну книгу святителів Василія Великого, або Григорія Богослова, або Іоана Златоуста? Хтось щось узяв звідти собі? Комусь із вас особисто і конкретно ці книги допомогли?

Так і хочеться запитати у Тиждень святителя Григорія Палами або преподобного Іоанна Ліствичника: «Брати і сестри, а хто відкривав праці святителя Григорія про Нетварне світло або абетку аскетичного життя – «Лествицю»? У Тиждень святителя Григорія Палами відзначається також і наше вітчизняне свято Собор преподобних Києво-Печерської Лаври. Хтось читав «Патерик Печерський»? Цю абсолютно дивовижну книгу про тяжку і страшну боротьбу людини і диявола заради свого спасіння – боротьбу, за яку Господь нагороджує сяючими райськими вінцями?

Не те ми часто читаємо. Дуже не те. Це видно з промови. Коли людина з тобою розмовляє. Ти розумієш, що вона або не знайома зі святоотецькою літературою, або знайома, але сприйняла її як певну суму знань, а не як особистий досвід і правило для поведінки, фундамент для формування вірних думок, почуттів, вчинків.

І найважче те, що якби вона читала святих отців, то в неї дві третини питань відпали б. І три четверті її проблем, які, звичайно ж, вона сама собі створює, вирішилися б з Божою допомогою.

І тут хочеться поговорити про наступну небезпеку, яка походить від неосвіченості та від того, що людина не обробляє свій внутрішній світ серця та душі. Натомість вона вийшла із себе у світ зовнішній і тоне в ньому.

Ця проблема характерна як для священика, так і мирянина. Досить поширеним є те, що священик має додаткове поле діяльності у вигляді послуху, або обов'язку годувати сім'ю, або просто за талантами, які йому дав Бог. Священик може бути письменником, журналістом, чудовим співаком, пасічником, займатися сільським господарством, писати ікони, бути вчителем, блогером тощо. І це все може у нього добре виходити.

Однак є момент спокуси. Може наступити така мить, коли не священство, але інше поле діяльності стане в серці твоєму важливіше за священство, важливіше за богослужіння і пастирство. Світ висмикує тебе з молитви та ісихії серця твого, і тебе починають перемелювати жорна світу. Особливо це загострюється у періоди соціальних катастроф, коли взагалі все загострюється. Час лихоліття, по суті, є часом перевірки твоєї внутрішньої людини.

Наскільки ти православний? Наскільки вірний канонічному устрою Церкви та законній ієрархії? Наскільки схильний до гріха засудження? Наскільки маєш силу слухняності? Наскільки терплячий і смиренний? Чи є в тобі дух молитви? Чи є в тобі страх Божий і довіра до Нього в момент небезпеки? Чи є в тобі безгнівність і жадоба милосердя? Чи є в тобі любов нарешті до Бога і до всіх, без винятку, людей на землі?

Запитань багато, а світ завжди намагатиметься людину ловити.

Ті ж питання і та сама проблема і у мирян. Фактично будь-якого православного християнина. І якщо ми уважно вчитаємось у творіння кожного святого отця, то побачимо, що всі вони закликають займатися своїм внутрішнім духовним діянням, наближенням до Бога, а на переживання та скорботи не звертати уваги, бо вони є справа Божа, надіслана нам для нашого лікування.

«Царство Боже є всередині вас» (Лк. 17:21). Ось і ти йди, подорожуй у глибину себе, бо там на тебе чекає Бог. І ми єдино для цього живемо, щоб зустрітися з Ним.

Протоієрей Андрій Чиженко