Відповідає ієрей Андрій Чиженко.

Ми увійшли в Великий піст крізь Адамове вигнання, бо ми його діти, нащадки від кореня Адама і Єви. І маємо в собі страшний спадок: гріх, немов хвороба, хвороба смертельна, вразила кожну клітинку нашого єства - хвороба, яка лікується тільки Христом. Тому, наслідуючи свого, хоч і грішного, але все-таки святого прпотця, вийшли зі світлого раю в темряву вигнання, в морок земного мандрівництва. Адже навіть покрови храмів наших змінюються в чорні кольори, і облачення священнослужителів теж.

Але, як не дивно, цей морок виявився не пекельною вічною тьмою. У ньому є щось промислительне про нас - якась рятівна Божественна благодать. Адже Господь і цей морок гріхопадіння людського, і світ, викривлений ним, продовжує обіймати, як птах обіймає своїх любих пташенят. Це не важкий морок зневіри і приреченості давньогрецького язичницького фатуму. У цьому мороці дихає Бог - Живий і Сущий. Це морок перед світанком порятунку. В даному нашому постовому конкретному випадку - перед Воскресінням Христовим. Але ми повинні вийти на боротьбу зі своєю старою людиною, з пристрастями та похотями. Увійти в цей морок боротьби! В цей морок хвороби і її лікування (о, такого болючого!).

Ми повинні увійти в темряву Великого посту, але не Богооставленності, а Богоприсутності, бо це все промислительно про нас. І в цій майже старозавітній темряві нам розсипані зоряні карти порятунку, щоб ми не збилися зі шляху. Як святі судді і пророки, дані народові ізраїльському, немов якісь богогласні дзвінкі труби, що сповіщають про пришестя Месії, так і нам в темряві Великого посту дана картографія порятунку, зоряна сяюча карта, яка крізь Святу Чотиридесятницю веде нас у вірному напрямку - до Світлої Пасхи.

Одна з зірочок на цьому шляху - спогад в п'ятницю першої седмиці Великого посту чуда явлення єпископу Антіохійскому Євдоксію в 362 році святого великомученика Феодора Тирона, який помер до цього часу досить давно (близько 305 року). Святий з'явився архієрею для того, щоб попередити його і православних християн Антіохії про нечестивий задум імператора Юліана Відступника, який окропив рослинну їжу на ринках міста ідоложертовною кров'ю. Святий повелів християнам варити коливо (відварені зерна пшениці часто з медом) і смакувати це блюдо. З тих пір в Церкві з'явився звичай після заамвонної молитви Літургії Передосвячених Дарів в п'ятницю першої седмиці Святої Чотиридесятниці читати канон великомученику Феодору Тирону і освячувати коливо, роздаючи його віруючим для відновлення і зміцнення сил, для духовної та тілесної підтримки в пості. Це унікальна служба, на якій варто бути присутнім. Адже вона служиться тільки один раз в році в вищезгаданий день.

А в неділю ми святкуємо подію Торжества Православ'я, яка відбулася 19 лютого в 843 році, припавши тоді на першу неділю Великого посту. Тоді Святіший Патріарх Константинопольський Мефодій разом з кліром і народом вийшли з храму Святої Софії з хрестами та іконами і крокували з урочистими співами вулицями столиці Візантійської імперії. Ця подія поряд з догматом про іконошанування, встановленому на VII Вселенському Соборі 787 року, поставила крапку в столітній кровопролитній війні, що забрала тисячі життів. Єресь, незважаючи на удавану могутність її прихильників, була переможена. Православ'я перемогло. Бо Бог осміяний бути не може.

І ці дві події першого тижня Великого посту - чудесне коливо святого великомученика Феодора Тирона і Торжество Православ'я - є для нас, мені здається, провісниками Воскресіння Христового. Господь з нами! Завжди. Він береже Своїх вірних. Він веде нас крізь піст за руку, як малих дітей, для спасіння і дбає про нас кожну секунду нашого буття.

Головне, щоб ми самі навчилися сприймати наше життя як Боже чудо, як постійне піклування Творця про світ і особисто про кожного з нас.