Відповідає священик Андрій Чиженко.

Дійсно, у другу неділю Великого посту ми святкуємо день пам'яті святителя Григорія Палами, архієпископа Фессалонікійського. Чому?

Згадаймо одну з головних цілей посту, яку позначив Сам Господь наш Ісус Христос: «... цей же рід виганяється тільки молитвою і постом» (Мф. 17:21). Це, звичайно, сказано Спасителем про бісів. Тобто біси, пристрасті і гріхи відходять від людини і з людини тільки молитвою і постом.

Тому Церква після важкої першої седмиці Святої Чотиридесятниці дає людині надію на світле Христове Воскресіння святом Торжества Православ'я, яке і є немов би екстраполяцією Великодня в конкретно історичному сенсі. Христос переміг смерть. Його Церква перемогла, перемагає і переможе єресь і всяке зло в світі, ведучи вірних до спасіння.

З другої седмиці святі отці, що керуються Святим Духом, починають вводити нас в чудовий і рятівний світ православної аскетики. І тому що біси від нас виганяються молитвою і постом, а ми вже постимося, то Церква вчить нас молитися. Через праці і спогад про святителя Григорія Паламу – великого вчителя молитви, який узагальнив шлях розумного роблення Ісусової молитви афонітів, які перейняли його у єгипетських і палестинських подвижників, і написав чимало праць на цю тему в полеміці зі своїм опонентом Варлаамом.

За допомогою святителя Григорія Церква закликає нас до молитви і до читання праць святих отців про правильну тверезу молитву.

Також вищезгаданий дивовижний святий з Божою допомогою відкрив нам догмат про те, що Бог непізнаваний по суті своїй, але пізнаваємий в Божественних енергіях, які пронизують, наповнюють і оживотворяють світ. Ці енергії також називаються Фаворським нетварним світлом, тому що його бачили апостоли на горі Фавор під час Преображення Господнього: «по закінченні днів шести, взяв Ісус Петра, Якова та Іоанна, брата його, і звів їх на гору високу одних, і перетворився перед ними: і просяяло обличчя Його, як сонце, одяг ж Його став білим, як світло» (Мф. 17:1, 2).

Тим самим святитель Григорій Палама закликав пізнавати Бога, який завжди відкривається душі, яка шукає Його. Лише тільки б вона була здатна вмістити благодать Божу. Тому що спасіння людини Богом – це завжди Заповіт, союз Бога і людини. Синергія (з грецької «співучасть, сприяння»). Синергія – з'єднання волі Божої, спрямованої зверху вниз на людину і світ, і волі людини, спрямованої знизу вгору – до Бога.

Преподобний Серафим Саровський в бесідах з Мотовиловим говорив, що головна мета життя православного християнина – здобуття Святого Духу. А в творіннях преподобного Силуана Афонського, подвижника вже Нового часу, дуже багато говориться про Святого Духа. Говориться приблизно те ж, що і у преподобного Серафима. І у святителя Григорія Палами. І в інших святих отців. Тут голоси їх звучать в унісон. Тому що в цьому кінцева мета православного діяння: здобуття Духа Святого.

У міру зростання, у міру зусиль, які вживає людина, Господь відкриває чудові і благодатні свої дари, отримавши які людина вже не захоче нічого іншого. І ніколи не проміняє їх ні на що інше.

Тому і затвори, і відходи в пустелю на період сорокаденного посту, і подвиги на стовпах і в розселинах кам'яних та у прірвах земних. Все для цього! Щоб світ не гудів і не гуркотів на вухо. Щоб світ не заважав, щоб вухо, око, серце були звільнені від суєти. І нічого не заважало в цій пронизливо світлій, кришталево-ясній тиші-ісихії побачити Бога. І вже в цьому священному мовчанні стати провідником Божественної благодаті для світу.

Потрудимося ж, братія і сестри, і ми. Потрудимося слідом за подвижниками Божими минулого і ми захопити благодатні дари Духу Святого. Вони вже розлиті в повітрі. Вони вже висять на небесній лозі Церкви немов пахучі кисті духовного винограду. Простягнемо ж до них свої руки, направимо свої стопи до Бога.

Всевишній в тиші, в світі душевному в міру духовного зростання відкриє нам дівіса і чудеса, як говориться в одному каноні на утрені, про які ні слух не чув, ні око не бачило, що приготував Бог люблячим Його.

Варто тільки почати цей шлях крізь Великий піст... і пустеля оживе! Пустеля зацвіте райськими квітами.

Солодка мука богопізнання, яку не висловити словами, але яку так боїшся втратити, як мати боїться втратити свого первістка.

І ці блаженні дари Святого Духу не можна уявляти, про них не можна фантазувати. Їх потрібно добувати.

«Від днів же Іоанна Хрестителя донині Царство Небесне силою береться, і вживають зусилля ті, що захоплюють його» (Мф. 11:12).
Вживемо ж силу і захопимо з Божою допомогою Царство Небесне. По суті, людині більше не потрібно нічого. Це кінцева мета людського існування. І ця мета нескінченна і прекрасна, що відкриває нескінченний і прекрасний шлях, що зводить аскета у все більшу ступінь блаженства. «Благодать на благодать», - як сказано у великодньому євангельському зачалі (ін. 1:16).

Цікава етимологія слов'янського слова «щастя». Що таке «щастя»? Бути частиною чогось більшого. Бути співучасником чогось. І тут вже ми бачимо співзвуччя з таїнством причастя як найвищого щастя для православного християнина. І для православного християнина щастя – це бути співучасником Божественної благодаті, частиною Його Церкви. В цьому і є справжнє щастя. 

Варто тільки почати цей шлях крізь Великий піст... і пустеля оживе! Пустеля зацвіте райськими квітами!

Святителю отче Григоріє, моли Бога про нас!