Часто можна побачити таке: до полієлею храм сповнений народу, а після читання Євангелія і помазання освяченим єлеєм наполовину порожніє.

Це сумно, тому що, фактично, усе всенічне бдіння спільно з Літургією - це і є Літургія як наша спільна справа служіння Господу. Практика відправи вечірні, утрені, часів і Літургії як єдиної служби збереглася в афонських монастирях. Хто бував на афонських бдіннях, знає, що вони тривають практично всю ніч і завершуються рано вранці Літургією як кульмінацією молитви.

Сучасна людина немічна, тому в нашій практиці між всенічною і Божественною літургією встановлено перерву для відпочинку. Для людини, яка працювала весь тиждень, простояти ще й цілу ніч з суботи на неділю на всенічному бдінні було б непосильною ношею. У цьому разі Церква йде назустріч людині. Але пропускаючи всенічне бдіння як якусь необов'язкову прелюдію до Літургії, християнин позбавляє себе служби та досвіду, якого він міг би на ній набути.

90 відсотків Літургії - незмінні частини. Вона завжди однакова. Лише 10% її молитов (тропарі і кондаки на часах, тропарі і кондаки по вході, Апостол і Євангеліє) присвячені пам'яті дня. Літургію сконцентровано навколо офірного подвигу Христа, її смислове ядро - Євхаристичний канон, під час якого відбувається перетворення Святих Дарів. Головне молитовне й інформаційне навантаження пам'яті дня (святого чи події) покладено на всенічну. Левова частка цього духовно-інформаційного навантаження припадає саме на канон.

Слово «канон» у грецькій мові вживається дуже широко - майже так само, як і «логос», тобто «слово». У прямому значенні «канон» - це правило, мірило, норма - спеціальна паличка для вимірювання під час будівельних робіт, на кшталт сучасної лінійки. Пізніше поняття «канон» перекочувало в богослужбову практику, літературу, юриспруденцію. Воно стало позначати певний твір, зроблений за суворими однаковими правилами.

Богослужбовий канон має чітку уніфіковану композицію: дев'ять пісень, що складаються з ірмосів (з грецької - зв'язок, сплетення, ряд) - коротких молитов, які є зв'язком, переходом між тропарями, і власне тропарів, на які покладено основне інформаційне навантаження.

Слово «тропар» часто перекладають з грецької як «тон, лад, мелодія», але особисто мені більше подобається переклад професора Київської Духовної Академії Михайла Скабалановича. Він говорив, що спочатку слово «тропар» тлумачили як «переможний стяг, прапор». Тропар - це коротка молитва, що визначає суть свята,
і це справді вербальний прапор перемоги Христа над дияволом, гріхом і смертю. Найбільш яскраво це відображено на прикладі всім відомого пасхального тропаря: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправ, і сущим во гробах життя дарував».

Канон читають на утрені під час і після помазання. У ньому докладно йдеться про свято, його історію і духовний сенс, або про подвиг святого, день пам’яті якого відзначають. Образно кажучи, Бог розповідає про Себе або про Свого угодника, який наблизився до Нього й увійшов у Царство Небесне, що тим паче для нас має бути цікавим і повчальним, бо і ми прагнемо туди ж. Чому б не повчитися з досвіду іншої людини, яка дійшла з Божою поміччю в рай?

Йдучи з канону, ми немов говоримо Богу: нам нецікаво те, що Ти нам розповідаєш. Чи було б нам приємно, якби ми комусь відкрилися, почали багатослівно та щиро виливати душу, а наш друг у середині розмови стенув плечима і сказав: «Вибач, мені це не цікаво», - і пішов? Напевно, він би дуже сильно поранив нашу душу.
Так і ми своєю байдужістю до молитви, за образним висловом святих отців, розпинаємо Христа. Крім того, це прояв неповаги до священнослужителів і церковнослужителів - читців та півчих.

Творці канонів - преподобний Андрій Критський, святитель Софроній, преподобні Іоанн Дамаскін, Косьма Маіумський і святий Йосиф Піснеписець - зробили за навіюванням Святого Духа все, щоб і в богослужбовому, і в психологічному сенсі канон був не тільки цілісним, а й цікавим, притягальним твором.

Співають ірмоси та катавасії (ірмоси, які не починають, а завершують пісні), читають тропарі канону, які відділяє один від одного коротка молитва, присвячена святу або святому - наприклад, «слава, Господи, Святому Воскресінню Твоєму» або «преподобний отче Сергію, моли Бога за нас». Після третьої, шостої та дев'яті пісні вступають священнослужителі з малою єктенією. Все це має утримувати увагу того, хто молиться. Ми ж - священнослужителі і церковнослужителі - часто самі відбуваємо канон. Живемо від полієлею до великого славослів'я, а між ними, користуючись водійським сленгом, включаємо п'яту швидкість ротом - і вже не розбереш, кому читають канон, про що його читають - усе зливається в одне монотонне й невиразне гудіння. Це теж дуже сумно.

Вірянин, який іде після помазання, позбавляє себе участі в слуханні не тільки канону, а й найніжнішої та трепетної пісні, присвяченої Пресвятій Богородиці - «Чеснішу за херувимів...», її також називають «Пісня Богородиці». Він також позбавляє себе великого славослів'я - напруженої молитви, у якій ми дякуємо Богові за всі ті блага, які Він нам посилає.

У житті буває всяке. Мама з маленькими дітьми прийшла на всенічну, помазалась, і діти більше не можуть стояти. Або хтось поспішає на поїзд, або виникли інші невідкладні обставини. Тоді зі служби можна піти раніше, але вихід до відпусту без насправді поважної причини потрібно сповідати як гріх.

Дорогі брати і сестри, навчімось любити службу, причому не тільки матеріальний її складник - цілування Євангелія і помазання, а й духовний - молитву. Спробуймо набути навички не лише слухати, а й чути богослужбові текстів, адже в Царстві Небесному ангели і святі перебувають в безперервній молитві,
якої ми повинні навчитися ще тут – у земній Церкві.

Ієрей Андрій Чиженко