Лазарева субота і Вхід Господній в Єрусалим – два свята із загальним тропарем: «Общее воскресение прежде Твоея страсти уверяя, из мертвых воздвигл еси Лазаря, Христе Боже, темже и мы, яко отроцы победы знамения носяще, Тебе, победителю смерти вопием: осанна в вышних, благословен Грядый во имя Господне».  

Два свята із спільною історією, тому що події, яким вони присвячені, йдуть одна за одною. Два свята, які є немов би дверима в Страсну седмицю – в найбільшу скорботу і наступну за нею найбільшу радість. Два свята як ранкова зоря і символ майбутнього Воскресіння Христового. І ось про це якраз і хотілося б поговорити.

Згадаймо євангельське зачало, що читається під час Літургії Лазаревої суботи (Ін., 39-е зал., XI, 1–45).

Центральна тема першої половини – смерть святого праведного Лазаря Чотириденного, другий – його воскресіння Господом нашим Ісусом Христом.

Наведені нижче слова відокремлюють Спасителя від святих Марфи і Марії (сестер праведного Лазаря), апостолів і навіть юдеїв, які прийшли сумувати за померлим і в той же час подивитися, що ж зробить Він в цій ситуації. На мій погляд, ці слова чітко вказують на те, що Христос – це Бог Всевишній і Всемогутній, який живе як Істинна Людина в даному просторово-часовому континуумі, але так само як Істинний Бог – у вічності, поза часом і простором.

Ось ці слова, сказані Спасителем. Діалог між Ісусом і Марфою – сестрою Лазаря: «Ісус каже їй: воскресне брат твій. Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне в воскресіння, в останній день. Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; віруючий в Мене, якщо і помре, оживе. І всякий, хто живе і вірує в Мене, не помре довіку. Чи віриш цьому? Вона каже Йому: Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, прийдешній у світ» (Ін. 11:23–27).

Молитва Спасителя перед гробом перед воскресінням Лазаря: «Ісус же звів очі до неба і сказав: Отче! Дякую Тобі, що ти почув Мене. Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав Це для народу, що тут стоїть, щоб повірили, що Ти послав Мене» (Ін. 11:41, 42).

Якщо можна так висловитися, від цих слів пахне вічністю. Ними Господь наш Ісус Христос говорить про те, що смерть вже переможена. Вона не має ніякого значення. Все, що зараз відбувається, тільки для цих людей, щоб вони переконалися, що перед ними Бог. Вони і всі ті, тисячі поколінь, які будуть читати Євангеліє.

А генератор загального воскресіння мертвих запущений. Його таємниця вже в дії. Це відбудеться сто відсотків. І зовсім неважливо коли. Зараз або через тисячу років. Важливо, що це станеться. Як навесні не зупинити набухання бруньок, або зростання зелених соковитих мечів трави, або розпускання чудових запашних квітів.

Христос, як співається в тропарі Лазаревої суботи і Входу Господнього в Єрусалим, запевнив нас перш своїх хресних страстей, що загальне воскресіння буде. Пекло виблює своїх в'язнів, і земля віддасть тіла покійних для вічного життя в геєні або в раю. Це станеться. Восьмий день трапиться. І новий гірський град Єрусалим. Звідси і Великоднє закінчення найпотужніше у Символі віри: «Чаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь». Адже що таке це «чаю»? Це не просто «очікую». Це очікую в чудовій мірі, очікую, як в народі, кажуть, як Бога. І саме Бога. Очікую більше, солодше, понад усе на світі. І вірю, що це так і буде: «Амінь». Клятвено урочиста обіцянка – запевнення віри: «Істинно так», «хай буде так». І від серця: «я особисто вірю, що буде так».

Тому що ж нам залишається? Вірити, сподіватися, любити Бога і людей і не спати, бути уважними до свого життя. І обов'язково носити перемоги знамення – ці гілки-ваіі, що зеленіють. Носити зовні і внутрішньо. Тобто носити життя в собі, мати Боже життя в собі і бути впевненими, що ми воскресаємо у Христі духовно, воскреснем і тілесно. Ця віра, ця Великодня радість повинна стати фундаментом, наріжним каменем нашого життя. І тоді все буде добре.

Осанна у вишніх, благословенний Грядий в Ім'я Господнє!

Ієрей Андрій Чиженко