У суботу перед пам'яттю великомученика Димитрія Солунського поминають від століття покійних православних християн.

Відразу виникає питання: чому саме в суботу? Вже з давніх-давен субота сприймалася як особливий день тижня. Згідно зі Священним Писанням, Бог закінчив творити світ в сьомий день, освятив його і упокоївся від справ своїх (Бут. 2:2). Коли ж Творець давав Мойсею Синайське законодавство в спогад цього спочинку від справ він наказав євреям дотримуватися спокою в сьомий день тижня. Звідти-то і пішла назва цього дня-субота (від євр. «шаббат» – спокій). Новозавітна Церква, встановивши днем Господнім перший день тижня – неділю, не забула про важливість суботи, тим більше, що саме в суботу Ісус Христос зійшов у пекло до всіх покійних до нього, зруйнував пекло і вивів з нього всіх праведників. Тепер в суботу стали особливо поминати покійних, вірячи, що і їх молитвами Церкви врятує Господь Ісус Христос.

Так, з суботою більш-менш все зрозуміло, але чому нарочите поминання спочилих відбувається саме перед пам'яттю великомученика Димитрія? Відповідь проста. У Стародавній Русі дуже сильно шанували пам'ять великомученика Димитрія: відбувалося святкове богослужіння, як у дні великих свят. А на Русі була традиція перед великими святами здійснювати заупокійні служби. Досі в деяких єпархіях нашої Церкви здійснюють Покровську (перед Покровом Пресвятої Богородиці), Михайлівську (перед пам'яттю св. Архангела Михаїла) та інші місцеві батьківські суботи, яких немає в сучасному календарі, але їх історія сягає корінням глибоко в старовину.

Переказ свідчить, що здійснювати пам'ять покійних в цю суботу наказав святий благовірний князь Димитрій Донський з метою поминання всіх полеглих під час Куликової битви. Однак цей переказ з'явився тільки в ХVIII столітті, ніде до цього часу немає згадки про те, що Димитріївська батьківська субота пов'язана з поминанням покійних воїнів. Зазвичай воїнів поминали в день Усікновення глави св. Іоанна Предтечі, а в Димитрівську суботу здійснювали Осіннє поминання покійних. 

Поминати покійних восени – не тільки православний звичай, він йде в глиб язичницьких століть. У стародавніх кельтів було свято Самайн, під час якого, за їх віруваннями, зникали перепони між світом живих і покійних і покійні могли приходити в світ живих. Подібні уявлення були і в інших народів Євразії. Не випадково єдиний день поминання покійних в Католицькій Церкві, 2 листопада, теж припадає на осінь.

У Православній Церкві заупокійних днів набагато більше. Якщо слідувати вказівкам Уставу, то здійснювати заупокійну службу можна майже кожну суботу (якщо тільки на неї не випадає яке-небудь свято), але загальноприйнятих субот поминання покійних всього шість, причому п'ять з них пов'язані з Великим постом і Великоднем, і тому всі вони бувають тільки весною, на осінь припадає лише одна заупокійна субота Димитрівська, що надає особливого значення цьому дню.

Все богослужіння Димитрівської суботи присвячено молитві про покійних. Увечері в п'ятницю відбувається особливе заупокійне богослужіння, яке називається парастас (від грец. «клопотання», «стояння»). Під час нього священик читає найдовшу главу Святого Письма – 118-й псалом. Він сповнений надії на воскресіння і торжества життя над смертю. Читання цього псалма ділиться на кілька частин посиленим поминанням покійних, також і вся інша служба сповнена наших молитов і прохань про померлих. У суботу вранці відбувається заупокійна Божественна літургія, після якої служиться панахида по всіх від віку покійним православним християнам.

Нашим покійним близьким не потрібні ні пишні надгробки, ні багаті поминальні обіди – вони чекають від нас тільки одного – нашої молитви. Відвідавши богослужіння Димитрівської суботи і помолившись про наших покійних, ми даруємо їм допомогу і надію.

Олександр Адоменас