Відповідає протоієрей Володимир Пучков.

Насправді далеко не всякі мощі нетлінні. Звичайно, нетлінність тіла є одним з критеріїв при зборі свідчень для канонізації праведника. Однак цей критерій не основний.

Втім, примітніше факт нетлінності мощей окремих святих, як, наприклад, святитель Спиридон Триміфунтський або преподобний Іов Почаївський. А таких дійсно чимало. Однак ще більше тих, чиї мощі нетлінні лише частково, а то і зовсім збереглися у вигляді окремих кісток. Як вже було сказано, нетління мощей не основна і не єдина ознака святості людини. Тому святий залишається святим незалежно від того, в якому стані знаходиться його тіло після смерті.

Цілком очевидно, що називати нетлінними всі мощі поспіль, на підставі того, що всі вони – святиня, неправильно і неприпустимо. Власне, всі мощі Церква нетлінними не називає, та й не називала ніколи. Безумовно, мощі будь-якого святого є святими. Однак нетлінними можна назвати тільки ті мощі, які з моменту смерті святого не піддалися розкладанню. Розширювально і при бажанні це поняття можна застосувати ще до тих мощів, які збереглися нетлінними частково, як, наприклад, мощі преподобного Олександра Свірського. Але не більше того.

Передбачаючи питання: «Чому ж відбувається так, що тіла одних святих повністю нетлінні, а інші зотліли до кісток?» – поясню. Святість – це стан, який досягається за допомогою віри людини, його покаяння і життя згідно з Євангелієм. Але, оскільки ніякими людськими зусиллями святість недосяжна, вона завжди – дар Божий. І дар цей – виключно особистий. Інші ж благодатні дари, в нашій свідомості нерідко пов'язані зі святістю, праведник отримує вже не для себе. Відомі нам з досвіду спілкування з праведними людьми або хоча б просто з книг прозорливість, старчество, дар зцілення та інші дари даються святому заради тих, кому вони можуть принести користь. Відкрийте життєпис будь-якого зі святих минулого століття, і ви побачите не один десяток свідчень про зцілення невиліковно хворих, чудесні застереження від вчинків, що загрожують трагічними наслідками, молитовної допомоги в безвихідних ситуаціях. Заради всіх таких свідків, учасників, зцілених, навчених, розкаяних і даються праведникам дари благодаті. Нетління тіла – явище схожого порядку. До нетлінних мощів йдуть люди, біля них зцілюються, каються, знаходять віру. У зв'язку з цим цілком зрозуміла нетлінність мощей, наприклад, преподобних Києво-Печерських. Але уявіть собі, що святий півжиття подвизався в пустелі, де і помер. Або загинув під час масового винищення християн десь на нині мусульманському Сході, або сам заповідав не віддавати собі посмертні почесті і залишити тіло де-небудь в непрохідних нетрях. Або жив у такій місцевості, де шанування мощей не було як такого (а в період I–V століть такі існували). Чи є сенс в тому, щоб тіло такого святого не зотліло? Кому і яку користь це принесе? А в чому прок нетлінності заради нетлінності, я, зізнатися, не знаю і сам.

Другий фактор, безпосередньо і вкрай негативно вплинув на збереження мощей багатьох святих, як не дивно, – ревнощі віруючих людей. До мощів святих церковний люд завжди ставився з благоговійною повагою. І на збереження багатьох мощей це позначилося найгіршим чином. Їх просто розібрали по частинках. Тим більше що в історії Церкви бували і такі часи, коли інтерес до мощів був буквально повальним. Можете уявити собі, скільки цілих, збережених і, можливо, нетлінних на той момент мощей не збереглися до наших днів в цілості тільки тому, що святий був відомий і шанований. Не подумайте, я не маю нічого проти відділення від мощей частинок, тим більше, в деяких випадках це – необхідність. Без частинок мощей мучеників неможливо, наприклад, ні престол освятити, ні антимінс для храму видати. Але частинки частинкам різниця. Якщо в наш час ставлення до цього уважне і благоговійне, то в VIII або XII столітті навряд чи хто відділяв від мощей частки по волоску. І знову-таки, якщо в нетлінності тіла святого є ясний сенс, то який сенс в нетлінності окремо взятої фаланги його пальця – незрозуміло.

На цьому, вважаю, можна закінчити. На тому закінчити, з чого почали. Так, далеко не всі мощі нетлінні, але, незважаючи ні на що, будь-які останки святого – святі мощі. Ставлення до святині, як нам добре відомо, має бути шанобливим і благоговійним незалежно від того, що перед нами – нетлінне тіло в монументальній раці або маленька кісточка в мощевику на іконі.