Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука).

На Великому повечір'ї ми все чуємо урочистий гімн свята Різдва Христового, в якому є такі слова: «З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог!» А в останній тиждень перед Різдвом в євангельському оповіданні перераховуються імена всіх відомих єврейських родоначальників, від яких походив Христос. Перераховується 14 колін від Авраама і аж до царя Давида, 14 колін від Давида і аж до вавилонського переселення та 14 колін від вавилонського переселення до Різдва Христового (див. Мф. 1: 1-17).

Святитель Іоанн Златоуст, тлумачачи це євангельське зачало, звертає увагу, що серед перерахованих є не тільки праведники, а й люди, яких можна назвати великими грішниками. Проте і вони увійшли в родовід Христа. Цим самим підкреслюється, що Христос був такою ж людиною, як і ми, і втілився на землі, щоб врятувати не тільки праведників, а й в першу чергу грішників.

Коли ми говоримо про спасіння, то нецерковним людям в ХХІ столітті складно зрозуміти, від чого ми рятуємося, для чого необхідно було народитися на землі Самому Господу Ісусу Христу, Другій іпостасі Святої Трійці. Але якщо ми неупереджено подивимося на моральний стан світу 2020 років тому, то важко не жахнутися. Мабуть, найбільш об'ємно цей стан описує святий апостол Павло в Посланні до Римлян. Він каже, що в той час люди придушували істину неправдою, хоча, дивлячись на гармонію і красу світу, неможливо було не прославити Бога. А ті, які пізнали Бога, знікчемніли своїми думками, були затьмарені в серці і, називаючи себе мудрими, збожеволіли, тому що замість Бога стали поклонятися ідолам. В результаті вони віддалися всіляким протиприродним пристрастям, стали «повні всякої неправди, лукавства, користолюбства, злоби, повні заздрості, убивства, суперечок, оману, лихих звичаїв, були обмовниками, наклепниками, богоненависниками, кривдниками, чванливими, гордими, винахідниками зла, неслухняними батькам, нерозумними, зрадниками, нелюблячими, немилостивими. Вони знають суд Божий, що хто чинить таке, достоїн смерті,  проте не тільки самі чинять, але й тих, що роблять хвалять» (Рим. 1: 18-32). Тобто найстрашніших вад вони не тільки не соромилися, а й пишалися ними, заохочували до участі в них інших людей.

Саме заради того, щоб врятувати нас від усього цього беззаконня, і втілився Христос. А святитель Афанасій Олександрійський, який був найактивнішим борцем з аріанами, які відкидали Божество Христа, каже, що так як Христос був не тільки людиною, але істинним Богом, то Він втілився не тільки для того, щоб очистити нас від гріха, а й для того, щоб ми обожились, тобто стали подібними Богу в любові, милосерді, лагідності, терпінні і інших чеснотах.

Однак всі ми відчуваємо, як ще далеко нам до такого стану. Незважаючи на всі зусилля, молитву, піст, покаяння, Причастя, нам дуже непросто подолати свої гріхи. Ознакою цього гріховного скам'яніння є те, що нам важко звернутися до Бога з нерозсіяною молитвою, побачити, не кажучи вже про те, щоб полюбити, людей, які знаходяться поруч з нами. Йде лише постійне засудження їх, підозра, ненависть, пошук ворогів. Дійшло до того, що брат вбиває брата на майдані заради матеріальної вигоди, а потім – в міжусобній війні і видає це за вищу чесноту і навіть святість. Нині багато хто із-за одержимості гнівом та іншими пристрастями не вміє і не хоче навіть вітатися один з одним, не кажучи вже про те, щоб надати якусь допомогу.

Саме з цієї причини, а також для того, щоб припинити таке лукавство, Христос народжується не в багатих царських палатах, а в хліві, не серед натовпу, а серед скотів, не від гордої багатодітної жінки, а від непорочної смиренної Діви Марії, яка лише формально була зарученою із праведним старцем Йосифом.

Це зразок дії для всіх нас. Ми ніяк не зможемо побороти в собі ту чи іншу пристрасть і допомогти в боротьбі зі спокусами оточуючим нас людям, поки не приймемо смирення, тобто поки не поставимо себе в положення, яке набагато нижче того, яке нам по праву належить.

Коли ми завтра ввечері, брати і сестри, почуємо духовний гімн «З нами Бог», то будемо мати на увазі, що мова тут йде не про зовнішнє процвітання і успіх, не про підкорення інших народів, а в першу чергу про підкорення самого себе, своїх пристрастей. І в цьому служать нам прикладом святі отці, яким Церква присвячує останній тиждень перед Різдвом Христовим. Як ми знаємо з Священної Біблійної історії, багато з них зазнали солодкість перемоги над ворогом, всілякий достаток земних благ, у кожного були свої спокуси і падіння, але все це вони подолали силою віри в прийдешнього Визволителя і Спасителя світу Христа. Амінь!