На ньому тримається весь Всесвіт. Без жартів. 

Преподобний Юстин (Попович) писав, що якщо ми відкидаємо думку про те, що Господь Ісус Христос є фундамент всього космічного улаштування і кожної тварі в ньому, то позбавляємо власне існування сенсу. Навіщо все наше життя, якщо її основа не Спаситель? Як не намагалися священики, книжники і фарисеї старозавітної Церкви позбутися Христа, Він в підсумку став підставою нового вчення для всього людства і поставив історію на принципово нові рейки.

Гаразд, скажете ви, це все дуже красиві слова, а якщо по суті? Чому ж Христос – в основі всього?

По-перше, Спаситель в особі всього людства переміг смерть. Він зробив це через особисте Воскресіння. По-друге, Христос поєднав слабку і смертну людину з Богом, піднісши перетворену людську природу в Царство Небесне. По-третє, Він дав людям інший світогляд, можливість дорости до якого змінювало і саму людину, і світ навколо неїго. Хто до Христа говорив про любов до ближнього? Спаситель вплинув на весь рівень культури людства. «Не роби іншому того, чого не бажаєш собі» – вже деякий фрагмент формули любові до ближнього, що став негласною частиною суспільного договору. Ми сприймаємо подібну позицію як якусь даність, в якій живуть багато поколінь, і вважаємо, що неподання зла ближньому за замовчуванням – щось нормальне для людини. І тому обурюємося, коли бачимо несправедливість по відношенню до ближніх, стикаємося з новинами про страшні злочини і вже тим більше про війни. Що ж, вітаю, Христос в нас живе як основа, адже ми інтуїтивно прагнемо до добра і відкидаємо зло, хоча і не вільні від нього до кінця.

Спаситель закликає нас навчитися від нього бути лагідними і смиренними серцем. Лагідність – аналог доброти, смирення – адекватності, як би зараз сказали. Добра вдача приносить користь і нам, оскільки ми добре себе почуваємо в подібному настрої, приносить через нас користь людям і взагалі наповнює простір чимось світлим. На противагу цьому негативне ставлення до себе і людей спотворює реальність і проводить до не найкращих вчинків. Ну, а смирення допомагає адекватно сприймати як себе, так і світ навколо, що також допомагає творити божественну гармонію з Богом, ближніми і самим собою.

Спаситель обіцяє нам на Страшному суді запитати про те, чи були ми милосердні по відношенню до ближніх. Милосердя стало ще однією з основ благородства християнської цивілізації. Потрібно вміти не просто не бажати комусь зла, але ще й зуміти робити щось добре і корисне ближнім, безкорисливо і, звичайно, вміти прощати. Скажете, це все само собою зрозуміле. І так було в суспільстві? Так, в християнському суспільстві, і не відразу. Насправді далеко не всі люди до подібного рівня моральності доросли. І взагалі-то вчення це приніс саме Христос. Те, що ми називаємо високою благородною культурою ставлення людей один до одного, було закладено Спасителем.

Але моральний закон – ніщо без живого зв'язку з його Основоположником. Христос показав, за допомогою яких інструментів ми повинні змінити своє мислення і спроектувати його на дії, щоб стати на шлях обоження. Але наші дії будуть марні, якщо не будемо прагнути з'єднати свою немічну людську природу з Божественною. Що толку від нашої високої моральності, якщо вона закінчиться разом з нашою фізичною смертю і звернеться в абсолютний нуль? І знову ми повертаємося до початку: в основі життя і смерті стоїть Христос. Не дарма ж Він називає себе початком і кінцем. Якщо ми ще не почали будувати своє життя разом з Спасителем, саме час це зробити. Адже Він наріжний камінь фундаменту нашого буття. І тільки почавши зараз жити разом з Ним, ми можемо розраховувати на щасливий кінець свого земного існування. Правда, за тим кінцем буде новий початок... але це вже інша історія, яка буде тривати вічно.

Володимир Басенков