Друга неділя Великого посту присвячується святителю Григорію Паламі, архієпископу Фесалонікійському. Чому саме цьому святому? 

Це не просто так. У ХІІІ столітті святитель відстояв учення про нетварну природу світла, яке бачили апостоли під час Преображення Господа нашого Ісуса Христа на горі Фавор (див. Мв. 17:1–9; Мк. 9:2–8). 

Чому так було важливо відстояти віру в те, що фаворське світло мало незвичайний характер? Річ у тім, що після Великого розколу 1054 року Римська церква стала схилятися до раціоналізму та юридизму. Що це означає? Згідно з ученням тогочасних західних богословів, зокрема Варлаама Калабрійського, Бог відкривається лише філософам-мудрецям, а взаємини з Ним простих людей мають, хоча прямо так не заявлялося, користолюбний характер. Тобто в духовному житті основний акцент став робитися не на боротьбі з гріховними пристрастями й безкорисливому здобутті чеснот і пов’язаного з ними нетварного світла, а на здобутті особливих заслуг перед Богом, якими перекриваються всі гріхи людини. Крайнім виявленням таких корисливих взаємин певний час були індульгенції, коли за відповідну суму грошей можна було купити спеціальний папірець і так дістати відпущення всіх своїх гріхів.

Проти такого дуже активно виступив Лютер, який відколовся від Римської церкви і став родоначальником багатьох течій протестантизму. Однак католики й досі практикують так звані відпусти (прощення гріхів) за відповідну кількість молитов, за справи милосердя, паломництво, відвідування меси чи навіть за перегляд трансляції богослужіння за участю Папи Римського. Про здобуття нетварного світла, яке дарується християнинові саме за безкорисливі добрі справи, вони, на жаль, не знають чи не хочуть знати.

Хоча ми належимо до святої Православної Церкви, але також можемо ухилятися у своєму духовному житті в суто корисливі взаємини з Богом. Ось зараз триває Великий піст, коли ми не вживаємо скоромної їжі, більше часу приділяємо молитві, і є небезпека того, що багато хто з нас подумає записати собі це в особливу заслугу перед Богом. Та щойно ми про це подумаємо, увесь наш піст цілковито знеціниться перед Богом. Господь навчає нас через Євангеліє молитися, постувати, робити добрі справи не заради похвали, а таємно, не напоказ. Лише за такої умови наші добрі справи найвище оцінює Бог: людини торкаються невидимі потоки Його енергії. Сам Творець їх огортає своєю любов’ю. Ці обійми такі приємні, що апостол Петро хотів вічно жити з Христом у палатках на горі Фавор (див. Мв. 17:14; Мк. 9:5).

Із часом святі мученики не боялися перетерпіти страшенні муки й віддати заради перебування в благодаті Божій навіть своє життя. Преподобні отці, а серед них і великий сонм наших Києво-Печерських святих, пам’ять яких ми також святкуємо цієї неділі, заради здобуття нетварного світла зрікалися всіх мирських насолод – багатства, влади, сімейного затишку та в постійному пості й молитві усамітнювалися в тісних підземних печерах.

Ми живемо в так званому секулярному суспільстві, в епоху нових інформаційних технологій, коли здається, що взагалі неможливо сховати свої добрі справи, а надто молитву. Ми хочемо, щоб про це дізналося якомога більше людей, виправдовуючись місіонерськими чи просвітницькими цілями. Однак за всіма нашими добрими справами напоказ ховаються пристрасті марнославства і гордині, коли ми не лише хочемо, щоб нас хвалили, якось особливо виділяли серед інших людей, а іноді навіть починаємо гнівно вимагати для себе особливих преференцій. Зазвичай сюди також лукаво підмішуються пристрасті срібролюбства, черевоугодництва, хіті. До якихось невдач додаються пристрасті суму й нудьги, які непомітно витягують з нас усю нашу душевну та фізичну енергію. І виходить, ми думаємо, що живемо духовним життям, є великими вчителями для заблудлих, та насправді і самі не наближаємося до Христа, і тих людей, які жадають цього, відволікаємо від їхнього бажання. Як сказав Сам Христос Спаситель, коли сліпий веде сліпого, то обидва впадуть в яму (див. Мв. 15:14). 

Отже, дорогі браття і сестри, нам потрібно всім навчитися робити добрі справи, а також постувати та молитися не напоказ, не заради лестощів, не за похвалу, не за будь-яку вигоду для себе, а таємно. Як вчить Христос Спаситель, так, щоб ліва рука не знала, що робить права (див. Мв. 6:3–4). Саме таку таємну молитву завжди чує Господь, саме такий прихований піст Він найбільше любить, саме на такі утаємничені добрі справи Він посилає найбільші токи Свого нетварного світла, Своєї Божественної Благодаті.

Архімандрит Маркел (Павук)