Відповідає доцент Київської духовної академії Андрій Музольф. 

На жаль, у багатьох людей, далеких від Церкви, складається враження, що Церква практично все забороняє, особливо те, що для сучасного суспільства здається проявом його свободи і вседозволеності: випивка, шкідливі речовини (починаючи з куріння і закінчуючи важкими наркотиками), вільні статеві зв'язки і т.ін. Однак все йде трохи інакше.

Головний дар, який Христос і Його свята церква дає людині – це дар свободи. Святий апостол Павло так і пише: «До свободи покликані ви, браття». Але після цих слів Апостол робить істотне уточнення: «Тільки б свобода ваша не була приводом до догодження плоті» (Гал. 5:13).

Свобода, дана нам Христом – це, перш за все, свобода від головного нашого поневолювача – гріха. Адже саме гріх відокремив нас від Бога і ввів у стан смертності і тління. А те, що здається проявом свободи у свідомості сучасного суспільства – «живи, як хочеш і роби, що хочеш» – це зовсім не свобода, а якраз втрата її. Тому що, слідуючи власній хтивості, людина знову ввергає себе у владу гріха. Яскравий приклад тому – залежність від куріння або вживання алкоголю і наркотиків, від якої, як показує практика, дуже складно позбутися.

Таким чином, Церква забороняє і застерігає людину лише від того, що може заподіяти їй шкоду, а не просто позбавляє людину можливості випробувати радість. Навпаки, саме християнство і закликає нас до радості і свідчить про важливість радості: «Завжди радійте. Невпинно моліться. За все дякуйте: бо така про вас воля Божа у Христі Ісусі» (1 Фес. 5:16-18). Просто саме поняття про радість, на жаль, у віруючої людини відрізняється від уявлення про неї у людини невіруючої. Якщо для першої радість – це те позитивне, що одночасно розділяє і тіло, і душа, то для другої – радість – це короткочасне задоволення тих чи інших похотей, які згодом можуть залишити в людині негативний відбиток на все життя.