Безсрібники Косма і Даміан: Як досягти Бога?

Ми живемо в світі, більшість з нас не здатні на великі аскетичні подвиги, але спасатися ж якось потрібно.

Для медицини 14 листопада - день досить знаменний. У 1771 році народився один з основоположників патологічної анатомії і гістології, французький лікар Марі Франсуа Ксав'є Біша, а в 1891-му - лауреат Нобелівської премії Фредерік Грант Бантінг - канадець, який винайшов інсулін в чистому вигляді. У 1901 році австрійський лікар Карл Ландштейнер ділить зразки крові на три групи (тоді це були А, В і 0). Через два роки Нідерланди облітає новина про винахід електрокардіографа. У 1968 році була проведена перша в Європі трансплантація легені.

Однак задовго до всіх цих подій, в III столітті, в Римі жили двоє інших лікарів, мученики і безсрібники брати Косма і Даміан, джерелом лікарського досвіду яких був Сам Христос і чию пам'ять Православна Церква шанує саме 14 листопада. Ми пам'ятаємо, що вони не брали плати зі своїх пацієнтів, а постраждали через заздрість, скажімо так, колеги. Але поговорити в цей раз хотілося б не стільки про лікарські таланти, як про таланти взагалі. Деякі варіанти житія братів цілком однозначно позначають сутність подвигу Косми і Даміана: «Святі явили справді християнське використання людського таланту».

Природно, що при розмові про таланти багатьом на думку відразу прийде відома притча Христа, на ній трохи і зупинимося. Нагадаю, що в стародавньому світі талантом називалася міра дорогоцінних металів. У різних народів вона мала різне значення: від 16,8 г до 60,4 кг. Єврейський талант був з числа «важковаговиків» і дорівнював 44,8 кг. Це «цифрове» зауваження важливо враховувати при розгляді згаданої притчі. У словах Христа талант - це, звичайно ж, алегорія, яка відсилає нас до талантів людських, які є дарами Божими, що вручаються Ним кожному для реалізації на благо ближнього, во славу Божу і тим самим вони є одним з інструментів, які допомагають нам у справі спасіння. Цю думку підтверджують слова свт. Василія Великого: «Думаю, що притча сказана про всякий дар Божий, щоб кожен, хто хоч би яку благодать від Бога отримати не удостоївся, примножував її, звертаючи в благодіяння і на користь багатьох, тому що ніхто не позбавлений частини в Божій благодаті».

Ми бачимо, що не буває людей не талановитих. Так, не всім дано складати музику або писати картини, але кожна людина особлива, наділена унікальним поєднанням властивостей і якостей, - не буває ж однакових особистостей. Навіть близнюки, практично ідентичні зовні, можуть бути діаметральними протилежностями в своїй внутрішній організації, світовідчутті, характері і світосприйнятті. Крім того, я не дарма вказав на числове значення таланту, адже в притчі один раб отримав п'ять талантів, інший - два, третій - один (Мф. 25:15), але і один талант - це вже немало. В Євангелії не вказується, про який метал йде мова, але для наочності давайте припустимо, що це досить недороге срібло. Сьогодні 44,8 кг срібла буде коштувати близько 35 тис. доларів. Тепер спробуйте уявити цю велику суму в еквіваленті людських талантів, - як багато нам дано! Саме тому реалізація таланту в рамках християнського життя - це подвиг, тоді як нехтування ним заслуговує відправки «до темряви зовнішньої, де буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 25:30).

Таке суворе покарання каже нам про те, що реалізація таланту не просто доля наших смакових переваг: хочу-не хочу; це повстання проти Бога, відмова від Його дару, від Його доброти і любові, а, як наслідок, підпорядкування інфернальним силам. Чудові, але страшні слова ми чуємо з вуст прп. Іустина (Поповича): «Лінивий раб все життя своє виткав на ткацькому верстаті безбожництва, пряжею темряви по основі мороку. Бо його завзяте приховування Божого таланту в землі є закопування, ховання Божого світла. Місцеперебування безбожництва і позабожництва все з мороку і тьми, і все в темряві. У цьому суть його буття. "Бог є світло", а диявол - тьма. Кожен гріх - це особлива тьма, а всі гріхи разом - це вічний морок, пекло, царство царя і творця темряви».

З цієї цитати можна зробити висновок, що вживання таланту для згуби себе і оточуючих рівносильно закопуванню дару Божого. Великий талант - велика стихія, за його добре вживання встановлена і велика нагорода, а тому і покарання обернено пропорційне їй. Якщо ця стихія підпаде під демонічний вплив, то обов'язково наробить багато лиха. Скільки вже було великих художників, письменників, філософів, яких і в живих уже немає, а їхні творіння іноді століттями продовжують служити джерелом спокус. Виходить, що сама людина зі смертю втратила можливість здійснювати нові гріхи, але її праці «грішать» в інших людях за неї. У кожній особистості є Боже світло, а його приховування під личиною каліцтва, неподобства, хаосу або егоїзму і є служіння темряві. Думаю, що багато хто з нас змогли б в цьому плані привести не один приклад.

Але давайте перейдемо на світлу сторону нашого питання. Думка прп. Іустина йде далі. Він нагадує, що земне життя людини повинне бути одним суцільним богослужінням. Саме ж богослужіння - це і є благо реалізації таланту. Раб добрий зрозумів, що весь наш земний шлях – це «безперервний подвиг вірності Богу», і це та мала частка, що нам належить, але і її досить для спасіння. Чи не тому в притчі Господар і рабу, що реалізував два таланти, і рабу, що реалізував п'ять талантів, однаково відповідає: «Гаразд, добрий і вірний рабе, у малому ти був вірним» (Мф. 25: 21-23). Мале - земний світ, в якому, пише прп. Іустин, «малою мірою можна охопити Бога і Боже і в меншій мірі жити Богом і Божим». І необов'язково бути видатною людиною, нагадаю, що один талант - це немало, а тому до видатних людей Бог не ближче, ніж до людей «простих». Взагалі, критерій «талановитості» дуже відносний. Невідомо, хто більше обдарований - композитор зі світовим ім'ям чи лікар, який покірно і сумлінно несе своє служіння ближнім у звичайній лікарні; архітектор, що побудував найвідоміші і красиві будівлі планети, або ж учитель, який зумів за весь час свого викладання виховати сотні учнів, вкласти в їхні дитячі уми і серця правильні і добрі речі?

Земні Божі дари - це лише невеликі дари, частинка відображення тих дарів, які чекають людину в разі вірності в малому: «Не бачило око, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог люблячим Його» (1 Кор. 2: 9). Нам належить увійти «в радість пана свого» (Мф. 25: 21-23), і це радість, яку ніхто у нас не зможе відняти (Ін. 16:22).

Варто нагадати, що притча про таланти сказана була Христом в розмові про Його Друге пришестя і звернена була до Його учнів. Звідси блж. Ієронім робить висновок: якщо і апостолам належить «воскреснути зі страхом за результат суду», то що тоді говорити про нас з вами?

Думаю, що сказано вже досить. Мабуть, найголовніше, що ми можемо винести з життєвого досвіду мучеників Косми і Даміана, - думка про те, що святість для нас принципово досяжна, і що в земному бутті Бог охоплюється меншою мірою. Апостол Павло ще в своїй знаменитій проповіді, яку він виголосив у Афінському ареопазі, вказав: Господь кожній людині призначив «наперед визначені часи й межі перебування», щоб ми «шукали Бога», відчували Його і знаходили, «хоч Він недалеко від кожного з нас» (Діян. 17: 26-27).

Ми живемо в світі, більшість з нас не здатні на великі аскетичні подвиги, але спасатися ж якось треба? Тому і давайте спасатися за допомогою тих «інструментів», які в нас заклав наш Творець.

Протоієрей Володимир Долгих

 

Социальные комментарии Cackle