Коли ти говориш про Бога, говори тільки те, що знаєш на власному досвіді. Не торгуй маскою. Не грай в театр. Не прикидайся тим, ким ти не є. Хто ти? Нормальна людина. Хіба не так? Як і всі інші. Зі своїми пристрастями, помилками, слабкостями, похіттю, любовними захопленнями, людським ставленням…

Іноді ми думаємо, що як тільки увійшли до Церкви, все змінилося. Автоматично. Запевняю, що в глибині твоєї особистості нічого магічно не змінилося. Важкий характер не змінюється, навіть якщо ти увійшов у святе місце. Насправді відбувається щось інше. Щось оманливе. Ось тут і пастка. Пояснюю: входячи до Церкви свідомо, ти вже тягнеш із собою свої пристрасті. Вони не зникають, але перетворюються. І ти помиляєшся. Відмовляєшся від пробіжок на стадіоні, нічних прогулянок і різних зловживань. Але пристрасть всіх цих бід не викорінюєш. Не так просто позбутися пристрасті. Це не сорочка, яку зняв, кинув у брудні речі – і все скінчено. Пристрасть стала твоєю звичкою.

Вона оманлива: мирська пристрасть трансформується і перетворюється на пристрасть християнську. Ось чому немає нічого незвичайного в тому, що ти бачив, як хтось раніше відвідував стадіон, розбивав вікна або сварився і бився з іншими (крики, зло, непорозуміння) та став духовною людиною, навіть фанатиком церковного служіння під церковним приводом і церковною обгорткою. Про багатьох говорять: «Ходить до церкви, але з ним неможливо домовитися. З ним одні тільки нерви. Яким був раніше, таким і залишився! Нічого не змінилося». Що не змінилося? Основні риси його характеру. З ними так легко не впораєшся, тому що ти всього лише увійшов до Церкви і став християнином.

Потрібно щиро подивитися на ситуацію і прийняти її. Гнів все ще є в мені. Як і нерви. Тепер вони стали християнськими нервами. Я нервую з духовних причин, через різні священні теми, які стали новим засобом моїх пристрастей. Якщо ти чесний і витривалий, то приймеш цю істину. Ти не святий і нічим не відрізняєшся від інших. Ти така ж людина, як і всі інші. З усіма наслідками, що випливають.

Це глибоко відчував святий Паїсій. Одного разу він плив на кораблі з Дафні в Урануполіс. Один із братів побачив, що Паїсій сидить з подорожуючими на палубі, і сказав старцеві: «Геронда, йдіть сюди, сядемо десь скраю. Не треба з мирськими». І святий відповів йому: «Навіщо, дитя моє, мені сідати в іншому місці? Що втратимо, якщо сядемо тут з нашими братами? Хіба ми відрізняємося від мирських людей або краще їх? Або у нас є якась чеснота, щоб її берегти? Те, що у інших, то і у нас. Просто ми віддаємося різним вадам і проявляємо слабкості по-різному. Ми не сваримося через світські проблеми, але обговорюємо, чи правильно проходила служба сьогодні». Ми всі однакові…
 

З книги о. Андрія (Конаноса) «У шлюбі є свої складнощі…»
Переклад Сергія Рудька