«Невизнана автокефалія і розкол ― різні речі», ― про це заявив голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви митрополит Луганський і Алчевський Митрофан в коментарі порталу «Православіє в Україні».

Владика дав відповідь на питання щодо можливості визнання так званої УПЦ-КП світовим Православ’ям подібно до того, як певний час не визнавали деякі Помісні Православні Церкви, зокрема Елладську чи Болгарську.

«Дійсно, в історії бували моменти, коли деякі Церкви проголошували автокефалію, але певний час не були визнані. В такому стані знаходилась Болгарська, Елладська Церкви і навіть Московський Патріархат.

Головна різниця між отриманням законної автокефалії згаданими Церквами та ситуацією з так званою УПЦ КП полягає в тому, що в тих Церквах в питанні набуття статусу автокефалії був консенсус серед народу й духовенства. Автокефалії бажала вся Церква чи, принаймні, критична її більшість. У той час як в Україні це питання спричинило розділення.

Залишитися в єдності з Руською Православною Церквою на початку 90-х років ― це був вибір більшої частини саме церковного народу. Тому в українському випадку так звана УПЦ КП ― це не невизнана автокефальна Церква, а розкол. А відтак ця структура не має жодного шансу на визнання», ― сказав митрополит Митрофан.

У відповідь на закиди розкольників щодо того, що, мовляв, Московський Патріархат також не визнавали протягом 141 року (з 1448 по 1589 рр.) владика Митрофан сказав наступне: «Дійсно, весь той період Москву не визнавали автокефальною Церквою, її просто вважали однією з митрополій Константинопольського Патріархату.

Однак на Московський Патріархат не накладалася анафема, священнослужителів не відлучали від Церкви, як це є з так званою УПЦ КП.

Якщо взяти до прикладу Православну Церкву в Америці (ПЦА), на яку інколи посилаються в УПЦ-КП, то і тут ситуація є зовсім іншою. Автокефалію ПЦА не визнають деякі грецькі Церкви, однак визнають слов’янські Церкви і Грузинська Церква.

Проте жодна з цих Церков не оскаржує канонічність та апостольську спадкоємність цієї Церкви. Просто одна частина світового Православ’я визнає її як автокефальну, а друга частина як самокеровану у складі РПЦ. Та всі вони мають між собою євхаристичне спілкування! Невизнання автокефалії і розкол ― різні речі!»

За словами архієрея, в історії відомі випадки, коли ієрархи інших Православних Церков, зокрема Єрусалимської, приїжджали до Москви в той період і висвячували своїх архієреїв. Зокрема, російський історик М. Ф. Каптєрєв свідчить, що у 1464 році в Москві представники Єрусалимського Патріархату висвятили на митрополита Кесарії Филипової протосингела Йосифа, вихідця з Єрусалима, від руки московського митрополита Феодосія (КАПТЕРЕВ Н. Ф. Сношения Иерусалимских Патриархов с русским правительством с половины XVI до конца XVIII столетия. СПб., 1895 / Православный Палестинский сборник; Том 15. Вып. 1(43). С. 2-5).

І це було саме в період так званої «неканонічності» московських єпископів, як це особливо підкреслюють в УПЦ-КП.

Цей факт свідчить про те, що таїнства «неканонічних» московських єпископів визнавалися, ― те, чого немає зараз у «Київському патріархаті» і бути не може.

Тому посилання на випадок з Московським Патріархатом та гучні заяви представників УПЦ-КП, що їх рано чи пізно визнають, є, м’яко кажучи, перебільшеними.

«Не потрібно змішувати невизнану автокефалію, як це було у випадку з Московським Патріархатом та деякими іншими Церквами, з розколом, чим нині є так звана УПЦ-КП», ― сказав владика Митрофан.

Голова ВЗЦЗ УПЦ також вважає, що в намаганні виправдати розкол нинішній лідер так званої УПЦ-КП свідомо маніпулює церковною історією й канонічним правом.

«Автокефалія дається всій Церкві в рамках окремої держави, за наявності бажання переважної більшості церковного народу, а не окремим її частинам чи областям.

Тому, по-перше, ставити питання про зміну статусу Української Церкви можна лише тоді, коли розкол буде подолано.

А по-друге, таке питання може ставити лише визнана Церква, зокрема, в нашому випадку Українська Православна Церква як конфесія, присутня в канонічно-правовому полі світового Православ’я. А не ті чи інші розкольницькі угруповання, якими б високими цілями вони не прикривались», ― сказав на завершення митрополит Митрофан.