Роздуми архімандрита Маркела (Павука), духівника Київських духовних шкіл.

Що таке Церква? Є різні думки. Багато хто вважає, що це лише стіни будівлі, в якій ми звершуємо богослужіння. Інші переконані, що Церква – щось на зразок політичної партії, котра має боротися за національні права народу.

Хтось досі впевнений, що Церква є засобом для виманювання грошей і одурманювання людей.

Святий апостол Павло в Посланні до ефесян, а в їхній особі й до всіх нас, пояснює, що Церква – це живий організм, у якому ми – його члени; це тіло Христове, Головою якого є Господь наш Ісус Христос. І як у тілі всі члени взаємопов’язані між собою, так і ми, віруючі люди, повинні єднатися. Найкращий зразок такого єднання дає нам Пресвята Трійця.

Перед Своїми Хресними стражданнями в Гетсиманському саду Господь  насамперед молився про єдність людей у Церкві за образом Святої Трійці: «Щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були» (Івана 17:21). Апостол Павло пояснює, що Господь для того й приходив до нас, щоб шляхом хресних мук скасувати гріх і подолати ворожнечу між людьми: «А нині, в Ісусі Христі, ви, що колись були далекими, кров’ю Христа стали близькими. Бо Він – наш мир, Котрий зробив з двох одне, зруйнував Своїм тілом серединну перегородку – ворожнечу, усунувши Закон заповідей в навчаннях, аби з двох збудувати в [Самому Собі] одну Нову Людину, встановити і в одному тілі примирити хрестом обох із Богом, знищивши на ньому ворожнечу» (Еф. 2:13–16).

Часто виникає питання: де та єдина Церква нині? Ми бачимо десятки різних конфесій, які ворогують між собою.

Невже молитва Христа про церковну єдність була марною? Звичайно, що це не так. Ми віримо й кожного разу під час молитви сповідуємо Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву. Однак нас розділяють гріхи, котрі не дають бачити образ Божий в іншому.

Лише в міру того, як перемагаємо гріхи, ми єднаємося. Але оскільки гріх сучасним секулярним, тобто нецерковним, світом проголошується нормою, то все більше і більше людей відпадають від Церкви й самовільно створюють спільноти та йменують їх істинною Церквою. Проте насправді вони лише революціонери і самозванці.

Всі ми грішники, але доки бачимо власні гріхи та боремося з ними –  перебуваємо в Церкві Христовій. Щойно перестаємо помічати свої гріхи, а більшу увагу звертаємо на чужі – відпадаємо від Церкви, хоча формально належимо до неї.