Досить часто сьогодні можна зустріти статті та інтерв’ю, в яких представники УПЦ КП звинувачують духовенство та вірян УПЦ в дестабілізації політичної ситуації в Україні та бойових діях на Сході нашої Батьківщини. Подібна риторика з боку спікерів Київського Патріархату не сприяє врегулюванню конфлікту на Донбасі, але, в додачу до всього, роздмухує нове, релігійне протистояння на тій частині України, де не чути пострілів та вибухів.
Своїми думками щодо подібної поведінки представників УПЦ КП ділиться журналістка Олена Патола, яка є віруючою УПЦ та учасницею подій на Майдані в Луцьку.

Минув рівно рік з моменту розстрілів людей на Майдані. Суспільство встигло переосмислити багато подій, які сколихнули нашу багатостраждальну Батьківщину. Проте, крім сумлінного переосмислення та пошуків єдності у багатьох почали виникати й інші настрої. Зокрема це спекуляція релігійним компонентом на Майдані та бажання представників УПЦ(КП) «узурпувати» собі усіх патріотів, що були на акціях протесту.

Пишу даний матеріал без псевдоніму – як живий та реальний учасник майданних подій у Луцьку. Дуже живо спливає у пам’яті протестна акція під Волинським УМВС, де з вікон мало не на голови летіли світло-шумові гранати. Згадується і те, як потім довго бриніло у голові. А ще… пригадується, як по тому місцевий очільник УПЦ(КП) звинуватив нашу Церкву в тім, що Вона начебто навчила міліціонерів кидати у людей гранати. Ось такий парадокс, за яким тих майданівців, що є вірянами УПЦ, просто «привласнили» собі інші релігійні діячі та непрохано зголосилися на їх захист від їх же Церкви. Ми постійно критикуємо Росію за її так званий захист російськомовних, та нині мені теж хочеться сказати вже українським представникам УПЦ(КП): «Я – така сама представниця Майдану, як і інші. І я не просила вас мене захищати».

З подій Майдану думки швидко переносяться в зону АТО. І хоча ніколи там не була, та дуже живо уявляю те, що там відбувалося і відбувається, так як знаю це зі слів близького родича, а також свого майбутнього чоловіка, який пройшов полон. Проте, перебування в зоні АТО рано чи пізно завершується, а після повернення доводиться пристосовуватися до життя у рідному місті. І тут починається «найцікавіше». Фронт, який не ділив патріотів за релігійною ознакою, вже позаду, а за справу беруться «диванні війська» з соціальних мереж, підбурювані горезвісними представниками УПЦ(КП). Вірян УПЦ звинувачують у непатріотизмі та зрадництві, служителі УПЦ(КП)  дозволяють собі навіть брудну лайку в адресу нас та звинувачення у тому, що саме ми винні у війні на Сході. У ці миті думається, чи сказав би хтось з них це саме родинам загиблих воїнів АТО, які були нашими вірянами. В душі починаються страшні сумніви: а, може, їх подвиг – і не подвиг зовсім для багатьох? Може, ці Герої не вгодили тим, що, віддавши життя за Україну, вони були «не тих» релігійних переконань?

Пройшов рік з моменту розстрілів людей на Майдані. Минув час, коли перші Герої загинули в АТО. Та для багатьох він не став періодом для переосмислення та пошуку єдності. «Ну то й що, що був у полоні? Ну то й що, що воював? Якщо носить гроші на свічки до «МП», то спонсорує агресора, і не герой він ніякий», – пише «жіночка-патріотка» у Фейсбук-дискусії про воїна АТО, звільненого з полону. «Такі, як ви, якщо не покаються, назавжди залишаться московськими орками – прислужниками агресора», – пише служитель УПЦ(КП) воїнові АТО в іншій дискусії. «Священик «МП», що возить в АТО допомогу, є шпигуном ФСБ, який так прикриває свою діяльність», – каже відкрито на прес-конференції представник Волинської єпархії УПЦ(КП). І так ще багато і багато образливих, несправедливих та безпідставних звинувачень. Воїнів фактично «узурпують», використовуючи їх лише як суперечки в дискусії. А коли боєць своїми релігійними переконаннями заперечує ці міфи, він стає «недопатріотом». І якщо за нас, пересічних вірян, які побували на Майдані, не отримавши там травм, не настільки образливо, то за наших Героїв-захисників серце обливається кров’ю. Тому хочеться задати псевдопатріотам, диванним воякам та агресивно налаштованим служителям УПЦ(КП) запитання (хай навіть риторичне): «Чи воїни АТО з УПЦ, які повернулися додому без рук та ніг, не ображають ваших «тонких духовних почуттів»?

Олена Патола,

прихожанка Свято-Покровського храму м. Луцька

volyn.church.ua