З огляду на політичні події в Україні, велика частина вірних Української Православної Церкви задаються одним запитанням: «Як не розчаруватись у Церкві?»

Хоч мало хто з духовенства звертає на цю проблему увагу, але насправді вона існує і розвивається немов ракова пухлина, про яку ще нічого не знаєш і тут, бац… а в тебе вже четверта стадія. Так, сьогодні з великою впевненістю ми можемо сказати, що відтоку дійсно віруючих людей від храмів УПЦ немає, але ми не повинні забувати про поле нашої діяльності, про тих, хто, можливо, вже в Церкві та ще не укріпився у вірі, й те море життєвих пристрастей, серед яких і політика, не дає людині прийти до тихого пристанку, туди де Справжній Христос.

Вихід із ситуації є, він єдиний і очевидний — деполітизація

Цей процес повинен просякнути всі сфери церковного життя: проповіді, молитви, богослужіння. Ми сьогодні дуже недооцінюємо вплив політики на віруючих людей, оскільки факти одурманення вже наявні, а коли вони дають свої "плоди", перед нами відкривається наша справжня слабкість. Христос, говорячи про останні часи, казав: «Тоді, як хто скаже до вас: Тут Христос чи ось там, не вірте. Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних.» (Мф. 24:23-24).

У вузькому значенні цього виразу ми розуміємо, що Спаситель говорив про виникнення нових релігійних течій, які будуть видавати своє вчення за істинне, однак у широкому розумінні цих слів приходить на думку те, що Господь говорив не лише про неправдиві вірування, але і про таку річ, як політика.

Воістину, політика є «христом» ХХІ століття

Оскільки дуже багато людей покладають на неї свої надії, життя, сподівання. Думаю, що не буде перебільшенням, якщо сказати, що цей новітній «лжемесія» звів уже багатьох вибраних і тих, хто був твердо переконаний у своїй вірності Істинному Христу. 
Політики сьогодні торгують своїми гаслами, немов міняльщики в Єрусалимському храмі. Кожен пропонує свою ціну, свої блага, свою «правду». Та хіба може в Церкві бути інша правда, крім Євангельської? Хіба можемо бути вищою якась ціна, крім тієї, яку заплатив за нас Христос? Зрозуміло, що політика і релігія, хоч сьогодні і багатьма суміщаються, але по суті своїй несумісні речі.

Віра в Бога не може містити тієї брехні, фальші і нещирості, яку містить політика. Відповідно, для кожного християнина, зацікавленість політикою — немов гра з неправдою, але врешті обманутим залишається саме той, хто проміняв вічну правду Євангельську на «правду» тимчасову, політичну. 
Церква не відділена від суспільства, однак Вона, як любляча мати, повинна залишатись над конфліктом, аби примирити своїх ворогуючих дітей. Але і ті діти, у свою чергу, повинні мати розум. Коли хто задається питанням, як не розчаруватись у Церкві, того я хочу запитати у відповідь: «А а для чого Ви ходите в Церкву? Для чого Ви вважаєте себе частиною християнської спільноти?»

Коли я ще був мирянином, я чітко дав собі відповідь на це запитання, аби в подальшому в мене не виникало внутрішніх протиріч. Як тоді, так і зараз я йду до храму заради того, аби наблизитись до Бога. Чому сьогодні багато хто з тих, хто відвідує наші церкви, шукає там чогось іншого? Невже в нас настільки мало мудрості, що ми не можемо відділити «мух від котлет»? Так, трапляються ситуації, коли священик, по немочі своїй, з амвона дозволяє собі проводити політичну агітацію, засуджувати одну зі сторін конфлікту і т.п. Але це не означає, що такою насправді є природа Церкви. 

Перш ніж зайти до храму, кожен із нас повинен увімкнути в собі інформаційний фільтр

Тобто, якщо ми чуємо щось не з Євангелія чи не по Євангелію, цю інформацію просто варто відкидати від себе. Якщо промовляються якісь речі, які в основі своїй не мають Духу Церкви, то до подібного потрібно ставитись як до непотрібного пилу. 
Уявімо собі ситуацію: ми переглядаємо якийсь конкретний фільм, який знятий із суперовими спецефектами, цікавим сюжетом, але в ньому трапляються моменти, які суперечать якимось нашим принципам. Адже в усіх подібне траплялось, правда? А це ж не означає, що ми одразу цей фільм вимикаємо, ламаємо диск і викидаємо його на смітник. Те, що є корисним – ідеї, задуми, які в цьому фільмі було втілено, ми для себе залишаємо. Про все ж інше – забуваємо, як про непотрібну інформацію.

Якщо глядач розумно підійшов до перегляду кінофільму, то аналізуючи все побачене він дасть приблизно таку рецензію: «Фільм дуже цікавий і знятий гарно, за винятком окремих моментів». Якщо ж стрічку переглядала людина заангажована, вона напише щось таке: «Та фільм взагалі єрунда, бо там на 20-й хвилині трапився такий-то момент, який мені не сподобався». 
Йдучи до храму хтось думає: «Сьогодні покаюсь у своїх гріхах і, як Бог дасть, Причащусь», а інший: «Так, треба буде уважно слухати, що ж там батюшка скаже з приводу виборів. От треба буде ще й запитати, за кого голосувати». У підсумку виходить так – хто за чим йде, той те й отримує. Хто йде заради того, що Церква повинна давати безпосередньо, той отримує бажане. Хто ж йде задля того, аби когось спокусити, когось випробувати, теж отримує те, що хоче. 

Абсурдність «розчарування в Церкві» в тому, що людина не отримує в храмі відгуку на свої політичні погляди

Хоча цього там і неповинно бути. Церква не повинна ставати майданчиком політичних суперечок та місцем, де людина буде підгодовувати свої заполітизовані амбіції. Політика тимчасова і щороку змінна, а Церква вічна, істини церковні незмінні. Там, де Церкву намагаються вписати в якісь політичні плани, трапляється велика біда, що ми і можемо бачити в Україні. 

Йдіть до храмів, але не заради того, аби втамувати голод нового ідола – політики! Якщо чуєте в церкві розмови про політику, відлучайтесь від них, як від непотрібних, як від таких, які діють згубно на спасіння душі. Шукайте найперше Царства Божого і Правди Його, а все інше додасться Вам.