Заступник голови ВЗЦЗ протоієрей Миколай Данилевич про нерозкритий потенціал УПЦ.

Протоієрей Микола Данилевич

– Чи може така велика кількість гостей, присутніх на святкуванні 400-річчя Київських духовних шкіл, свідчити про те, що в усьому світі нашу Церкву визнають єдиною канонічною церквою в Україні?

– У самому питанні знаходиться й відповідь. Дійсно, приїзд гостей із різних Помісних Церков, гостей у священному сані, гостей, які займаються богослов’ям, церковною наукою, котрі працюють в академічній сфері, доводить, що українські богословські духовні школи в особі КДАіС є рівноправними партнерами й учасниками православного богословського діалогу та спілкування. Думаю, зайвим буде нагадувати, що ми – канонічно визнана Церква і вони приїжджають саме до нас. Таким чином, авторитет УПЦ, не церковно-політичний або іміджевий, а саме богословський, є загальновизнаним серед Помісних Православних Церков. Це свідчить також і про те, що насправді УПЦ має великий нерозкритий потенціал. Я думаю, що це дуже важлива тема. Ми забагато сил витрачаємо на боротьбу з розколом, замість того, щоб зосереджуватися на богослов’ї, науці, місіонерстві, роботі з суспільством, молоддю тощо. Та все ж сподіваємось, що час боротьби православних із православними мине, а УПЦ, Православ’я в Україні покаже весь свій потенціал, ще розквітне, тому що зараз ми, на жаль, пов’язли в ціх міжконфесійних конфліктах.

УПЦ географічно та геодуховно знаходиться між сходом і заходом, між Православ’ям і Католицизмом. Саме по Україні проходить ця лінія. Я думаю, що в майбутньому православна та церковна Україна має грати одну з перших ролей і в православно-католицькому діалозі, а також у цивілізаційному діалозі між сходом і заходом. Адже ми бачимо на прикладі України, що тут є носії західного та східного менталітету, західних і східних цивілізаційних цінностей. Україна тут є певним мостом. Українська Церква також має бути мостом між сходом і заходом, між Православ’ям і Католицизмом, але до цього вона має дозріти у своєму розвитку. Звичайно, наразі є багато проблем: конфесійна ворожнеча, боротьба, та нема лиха без добра. Можливо, в майбутньому ми побачимо вже певні плоди такого феномену, як Українське Православ’я. На нього, ясна річ, впливають культурні, цивілізаційні, геополітичні, геодуховні фактори. Мені здається, що Українське Православ’я має велике майбутнє, котре будується вже зараз. Дуже важливо працювати над майбутнім, незважаючи на політичні проблеми, війну, церковні проблеми, проблеми розколу.

Духовна освіта є флагманом майбутньої Церкви тому, що виховуються нові кадри: духовенство, миряни, викладачі, церковна інтелігенція. Ці люди – еліта, яка виховуватиме молоде покоління, відповідатиме на виклики майбуття. Тому сьогодні робляться непомітні, але дуже важливі речі, котрі стануть базою для потужного Українського Православ’я.