Професор Київської духовної академії протоієрей Олексій Добош коментує захоплення греко-католиками православного храму в Коломиї і виправдання лідерів УГКЦ.

Протоієрей Олексій Добош, фото: orthodox.vinnica.ua

– Як Ви ставитеся до захоплення православного храму грекокатоликами в Коломиї?

– Повторюючи зроблені представниками УГКЦ (від коломийських «капеланів» до Верховного Архієпископа Святослава Шевчука) заяви, засоби масової інформації розтягують цей акт релігійного вандалізму в діапазоні від «недоречності у протистоянні» до відновлення історичної справедливості, при цьому вони ставлять його на терези патріотизму, з одного боку, та вишукують «руку Москви», з іншого.

На противагу цим несусвітностям усім, хто торкається історії Церкви Христової, я хочу нагадати основоположну істину, яка водночас є і основним критерієм оцінки церковної історії: історія Церкви – це показ у просторі та часі покладеної Христом на засновану Ним структуру місії спасіння людини. Тобто це не синтез подій, обставин та особистостей знизу, це вираження того, наскільки ці події, обставини та особистості виконують дану Богом спасительну місію зверху. Захоплення православного храму в Коломиї – не випадкова недоречність, а лакмусовий папірець еклезіальності УГКЦ.

Духовно-еклезіологічна пустота  проголошеного у жовтні 1596 року приєднання частини Православної Церкви до Римо-Католицької у межах польсько-литовської державності визначалась актом утворення новоявленої спільноти, яка отримала назву уніатської (пізніше Грекокатолицької) Церкви: унія виникла з причин позацерковних – як результат синтезу тодішньої місіонерської діяльності Риму,східної політики Речі Посполитої та користолюбних інтересів частини православної ієрархії. Як компенсуючий фактор своєї духовно-еклезіологічної пустоти Брестська унія присвоює собі своєрідне монопольне право очолення національно-визвольних ідей українського народу і ставить це своє суспільно-політичне месіанство над виконанням Христової Місії.

Подія захоплення православного храму в Коломиї, на жаль, є не випадковою недоречністю, а яскравою наочною демонстрацією саме еклезіологічної дисфункції УГКЦ: суспільно-політичне месіанство українських греко-католиків хоронить Богом дану місію спасіння людини; сповідуючи і реалізовуючи ідеологію політичних лозунгів, УГКЦ перестає бути Церквою Божою.

– Що Ви можете сказати щодо, як здається, найгрізнішого аргументу прибічників подібних дій – історичної справедливості, мовляв, усі храми, які належали грекокатоликам, мають повернутися їм?

– Усі, хто апелює до історичної справедливості, мають усвідомлювати: вона вимірюється не висмикуванням вигідного для себе факту, а комплексною оцінкою явища чи стану. Береться яка-небудь дата освячення храму уніатським митрополитом середини XVIII століття, на підставі якої проголошуються претензії на право приналежності. Але платформою історичної справедливості є якраз інше: на цій прикарпатській землі сотні років жили православні русини (саме так вони себе називали аж до кінця XIX століття), яких насильно (!) перевели в унію після зради Йосифа Шумлянського з 1700 року. Повторюю, ці русини – український народ – унії не вибирав і не приймав – їх в унію перевели силою державного примусу Речі Посполитої. Таким чином і цей храм у Коломиї та сотні йому подібних опинились в унії. Зарваницька чудотворна ікона, Гошівський монастир, Унівський монастир – це все православні святині, насильно відбрані у православних і передані уніатам.

Тому принцип історичної справедливості не потрібно плутати з елементарним розбоєм, на який капелани-виконавці мають, з одного боку, санкцію своєї ієрархії, а з іншого – галасливу індульгенцію місцевого суспільного стану.

– Згідно з Вашою відповіддю, Православна Церква має багато підстав висувати зустрічні позови саме у руслі історичної справедливості?

– Я не вповноважений озвучувати офіційні відповіді від імені УПЦ, тому викажу точку зору науки і свою особисту: Православна Церква не ставить земний вимір історичної справедливості над Божим Промислом, вона живе домінантою еклезіологічного принципу: все, на що є Божий Промисл у цей час і в цьому місці, потрібно привести до Всевишнього. Принцип історичної справедливості слугує для формування особистих переконань та особистої позиції православного християнина у Божому Промислі, а не над ним.

Щоб допомогти сформувати свої переконання у руслі православно-грекокатолицької полеміки, вашій увазі пропонуємо написаний і виданий за благословенням покійного митрополита Володимира твір «Римська унія не для українців».

Розмовляли Наталія Горошкова і Дмитро Марченко