Языки

  • Русский
  • Українська

Протоієрей Сергій Ющик: «Торжество Православ’я – це торжество здорового глузду в сучасному світі»

Навіть сьогодні кожен із нас може стати причетним до історичного Торжества Православ’я  — впевнений проректор Київських духовних шкіл протоієрей Сергій Ющик.

 

Кількість людей, які прийшли з покаянням до церкви, які причастилися, — це і є Торжеством Православ’я.

— Що особисто для Вас означає Торжество Православ’я?

— Торжество Православ’я завжди увінчує перший тиждень посту. Маючи честь служити в цей день Божественну літургію, завжди, з року в рік, повторюю наприкінці богослужіння одну просту істину: «Кількість людей, які почали постувати, кількість людей, які прийшли з покаянням до церкви, кількість людей, які причастилися у цей воскресний день — це і є Торжеством Православ’я. Це є стремління до перемоги праведності над гріхом. Якщо взяти силу слів пропаганди «живи на повну» і «живи, як тобі подобається» і порівняти з проповіддю «не роби зла», «не роби беззаконня», «не роби гріха», то звичайно: проповідь добра поступається проповіді вседозволеності. А ті люди, які приходять до храму і кажуть «Господи, прости!», якраз і демонструють перемогу, Торжество Православ’я!».

Торжество Православ’я стало ознаменуванням завершення христологічних суперечок у масштабі Вселенських Соборів

— А якщо все ж зупинитись на історичних подіях, що відбулися того дня. Які історичний та богословський сенси включає у себе це свято?

— З історичної точки зору ця подія – Торжество Православ’я – спомин великого торжественного хресного ходу, який відбувся в першій половині IX ст. у Константинополі. Та насправді, це стало ознаменуванням завершення христологічних суперечок у масштабі Вселенських Соборів. Оскільки третій, четвертий, п’ятий, шостий і сьомий Вселенські Собори — це Собори, на яких розглядалися не тільки питання єресей, це, перш за все, христологічні Собори, де намагалися дати відповідь на запитання «Хто є Такий Христос?».

Коли нарешті на це запитання було дано відповідь, VII Вселенський Собор увінчався великою торжественною хресною ходою. Торжество Православ’я — це насамперед спомин великої епохи закінчення христологічних спорів. Суперечки з цього приводу тривали і в ХІ ст. на теренах Константинопольської Церкви, але вже не в масштабах Вселенського Собору.

Всі одинадцять століть богословська думка, якщо так можна висловитися, балансувала між двома перекосами. Одні прагнули перетворити Церкву на своєрідний психологічний інститут, де кожна людина переймається тільки своєю унікальністю і з часом перетворюється на пневматика, т.зв. «духовну людину», якій нічого не треба у цьому світі. Інші прагнули перетворити християнство на різновид язичницького обрядовір'я.

Зрештою, якщо ми згадаємо останній Вселенський Собор, присвячений іконам, то побачимо, що по суті розглядали не образотворчо-мистецькі проблеми. Вибирали між двома полярними думками: людина — це тільки душа, і окрім внутрішнього переживання їй більше нічого не потрібно; і людина — споживач обрядів, що акумулює свою увагу тільки на зовнішніх речах і більше нічого не прагне знати. У результаті християнство йде царським шляхом. Стверджуючи освячення Богом цілісної природи людини, як каже апостол Павло, щоб вседосконалий наш дух, душа і тіло непорочно збереглися в пришестя Христове. Людина вміщає в собі і духовну, і матеріальну природи, а тому участь в молитві, в подвигу, у втіленні чеснот має приймати і душа, і тіло, не розриваючись і не протиборствуючи.

Торжество Православ’я – це остаточний гімн, фінальна пісня утвердженню вчення, який у свій час виголосив священномученик Іриней Ліонський: «Бог став людиною для того, аби людина могла стати богом».

«Духовна людина» = «розумна людина». Відповідно, Християнство — це віра, яка закликає до духовності, тобто до розумності

— Чи можна сказати так: «У наш час Торжество Православ’я — це ще й торжество здорового глузду»?

— Ми живемо у ХХІ ст., але нам варто було б звернути увагу на термінологію святих отців ІІІ-V століть. Коли святі отці говорять про людину духовну, то завжди мають на увазі людину розумну. Тобто «духовна людина» дорівнює «розумна людина». Відповідно, Християнство — це віра, яка закликає до духовності, тобто до розумності. Це не означає, що людина повинна мати математичний склад розуму, аналітично мислити. Це означає, що людина перш за все повинна думати, а вже потім робити, перш за все включати свій розум, а потім тільки діяти. Для цього й покликане Християнство.

Тому Православ’я закликає зараз до розумності, а одночасно, паралельно, закликає до духовності, тому що – це тотожні речі.

Ікона — це можливість наблизитись до Бога, це видимий знак «STOP» пристрастям на життєвій дорозі

— Що в житті православного християнина зокрема та в житті Церкви загалом означає присутність ікон?

— Саме зображення Спасителя, а в першу чергу головна ікона для нас – це образ Христа, це можливість приблизитися, доторкнутися до Самого Господа. Як це зробив Закхей, коли заліз на дерево і хотів побачити Бога, як це зробила кровоточива жінка, коли прийшла і торкнулася Христа. Ми стаємо поряд із ними, тим самим засвідчуємо слова апостола Іоанна Богослова: «Той, Кого ми бачили, Кого торкалися, Кого чули, про Того благовіствуємо».

Ікона для християнина – це, по-перше, утвердження того, що Бог був людиною, що Він мав повноту людської природи.

По-друге, ікона – це вікно у духовний світ, оскільки святий образ здатен розрізати час і простір. Ікона – це як іконографічне зображення особистостей, так і зображення біблійних подій. Ми, знаходячись за тисячі кілометрів від Палестини, за тисячі кілометрів від землі, де жив Христос, за тисячі років від того моменту, коли Він жив, стаємо тут і зараз — через ікони — свідками Його проповідей, Його повчань, Його настанов.

Ікона — це видимий знак «STOP» на нашій життєвій дорозі. Це,  як для водія на автошляху дорожні знаки, які попереджають, вказують, обмежують. Тож, коли людина зупиняє свій погляд на іконі, волею-неволею стримується у своїй пристрасній думці і згадує про Того, Хто на ній зображений – сама присутність ікони в домі може зупинити домашні сварки, розбрат, конфлікти.

Ікона має не тільки символічне значення, а ще й духовне. Так, Розп’яття Христа Спасителя нагадує: Господь терпів і нам велів, Господь страждав і нам допоможе страждальним.

Коли звершується чин освячення ікони, священик просить, щоб Господь низпослав на цю ікону Свою благодать, аби вона служила людині для утвердження віри, благочестя і чеснот.

Торжество Православ’я — не великий хресний хід, це хоч одна маленька добра справа кожного з нас

— Як сьогодні кожен із нас може стати причетним до Торжества Православ’я?

— Між VII Вселенським Собором, який закінчився вирішенням христологічних спорів, і Торжеством Православ’я промайнуло добрих 50 років – півстоліття, два покоління. Два покоління людей, які запаслися терпінням і деколи ціною свого життя трималися Православ’я.

Торжество Православ’я не відбувається тоді, коли звершується великий хресний хід або велика промоакція. Торжество Православ’я звершується тоді, коли кожен із нас — особисто я, не хтось, кого я можу змусити — в день робить хоч одну маленьку добру справу.

Тому я бажаю, щоб Торжество Православ’я для кожного було дороговказом нашого християнського життя, щоб кожен своїм життям стверджував істинність православної віри – своєю поведінкою, своїми словами, своїми вчинками.

Усім бажаю запастися терпінням і боротися за Торжество Православ’я — і тоді Православ’я буде торжествувати в душі кожної людини.

 

Опубликовано: пт, 27/02/2015 - 17:29

Статистика

Всего просмотров 18

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle