Языки

  • Русский
  • Українська

Прогрес і благодійність? Соціальна робота Церкви у сучасній Україні

Содержимое

Аналіз ситуації, що склалася в галузі соціальної політики України, свідчить про те, що сьогодні духовенство має приділяти першочергову увагу не лише внутрішньому стану душ вірян, а й соціальній проблематиці життя сучасної людини. Про це протоієрей Діонісій Мартишин, доцент Київської духовної академії, спеціально для порталу “Православне життя”.

Виклики, що стоять перед Православною Церквою, вимагають створення, розвитку, зміцнення та  реалізації соціальної політики Православ’я стосовно всього сучасного світу. Така політика ґрунтується на платформі церковного богословського осмислення буття людини, на основі християнських цінностей та служить базисом гармонізації складного та багатогранного процесу соціалізації людини.

Конкретним засобом для реалізації цілісної соціальної політики Української Православної Церкви в українському суспільстві може стати глобальна, продумана, розгалужена та багаторівнева система соціальної роботи.

Соціальна робота Церкви: сенс та зміст

Нині існує кілька підходів, визначень щодо поняття «соціальна робота». На наш погляд, можна сформулювати такі визначення: соціальна робота Церкви є духовною та соціальною діяльністю християнських інституцій, спрямованою на надання духовної та соціальної допомоги людині.

У широкому розумінні соціальна робота Церкви є діяльністю різних церковних організацій (Синодальних відділів, єпархій, парафій, братств, сестер милосердя), а у вузькому розумінні — це вплив пастирів, професійних працівників, катехізаторів, парафіяльної громадськості на людину з метою надання їй допомоги у самокеруванні, осмисленні свого місця у світі та у віднайденні векторів власної місії в земному бутті. Наведене визначення є робочим, оскільки є й інші, загальніші, особливо у сфері світської науки.

Так, видатні українські вчені професори М.П. Лукашевич та І.І. Мигович наголошують: «Соціальна робота — наука ще дуже молода, і тому більшість зазначених проблем перебуває у стані незавершеного дослідження, триває робота з уточнення і корегування понятійно-категоріального апарату, ведуться наукові дискусії щодо термінології, розуміння змісту й структури соціальної роботи, доцільності використання тих чи тих методів практичної діяльності».

У цілому важливо зазначити і зрозуміти, що соціальна робота Церкви має охоплювати всі сфери життєдіяльності людей (мотивація, виховання, освіта, професійна діяльність, родина, бізнес, культура, побудова образів майбутнього), оскільки саме у соціальній сфері задовольняються життєві інтереси. Розробка соціальної доктрини Православної Церкви та конкретна практична концепція соціальної роботи церковних парафій набувають всезростаючого значення. Про це постійно нагадував Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський та всієї України Володимир, наголошуючи, що «соціальне вчення — це відповіді Церкви на найбільш насущні питання сучасної людини». 

Слід зауважити, що не лише  наукові, соціологічні, а й звичайні людські ідеї, уявлення, поняття, цінності не можуть бути не соціальними, оскільки вони є результатами спільної духовної діяльності людства. Становлення людини, її духовний розвиток, вдосконалення відбувається не лише у світі її власних фантазій та келійних духовних зацікавлень, але насамперед «у конкретних суспільних умовах», — зауважує професор М. І. Єнікєєв.

Таким чином, соціальне вчення Православної Церкви являє собою богословське осмислення сучасного суспільного життя. У межах кордонів соціальної доктрини Церкви розглядається широке коло питань щодо природи та сенсу існування людини на землі, взаємовідносин Церкви та суспільства, характеру та спрямування соціальних перетворень у соціумі, взаємодії соціальних інститутів.

Які потрібні методи для соціальної роботи із сучасною людиною? 

Соціалізація людини у контексті соціального вчення Церкви є не лише процесом  входження індивідуума до соціуму, а й засвоєнням соціального досвіду, закріпленого в богословських знаннях, традиції Церкви, у складній системі суспільних відносин. У цьому напрямі найважливішим завданням Церкви є формування особливої моделі християнської діяльності, виховання християнина, здатного до творчості, невпинного пізнання Волі Всевишнього Господа, конструктивного творення,  змінення світу в любові Божій, самовдосконалення та самореалізації у світлі Закону Божого.

Враховуючи те, що суспільство є соціальною реальністю, що підлягає постійним зміненням та має свої функції, цілі, можливості прийняття необхідних рішень, Церква повинна мати власну методологію та основні принципи й методи взаємодії з сучасним соціумом.

Протягом останніх десятиліть у Церкві, безумовно, здійснюється спроба створити власну соціальну політику та організувати професійну соціальну роботу, але приватної ініціативи деяких парафій, архієреїв, священства, активних небайдужих мирян, одноразової, несистемної допомоги дитячим будинкам, притулкам та богодільням явно замало для побудови справжньої соціальної політики Церкви.

Відстала, рутинна методика соціальної роботи із сучасною людиною — це шлях затхлими та темними коридорами учорашнього дня. Духовенство та викладачі, які не засвоїли основні богословські та філософські теоретичні засади соціальної роботи, сучасних технологій роботи з молоддю, не усвідомлюють соціальних пріоритетів, у кінцевому підсумку чинять опір конструктивному розв’язанню актуальних соціальних проблем. Багато в чому церковні інститути не встигають сьогодні за реальними потребами сучасної людини, діють архаїчно, використовуючи старі методи проповіді, просвіти та просвітництва. Яскравим прикладом того є наші численні церковно-парафіяльні недільні школи без сучасних підручників, нових програм та наочних посібників.

Спроби реформувати систему освіти та виховання без максимальної інтеграції Церкви у процес соціалізації особистості, виховання родини та широкої суспільної діяльності навряд чи зможуть бути результативними. Реальне відчуження значної частини сучасного соціуму від Церкви найбільше виявляє себе в молодіжному середовищі та у світському виші, де проповідь про Христа сприймається часто на рівні добрих, світлих казок і таємничих міфологем з історії Давньої Греції або Давнього Китаю тощо.

Про змінення акцентів у соціальній роботі Церкви

Соціальний простір можна змінити лише на рівні предметного обговорення наявних проблем, шляхом інноваційних рішень, технологізації соціальної роботи, соціального моделювання та на основі розвитку соціальних організацій. Для цього є необхідними міцні, здорові церковні сили, здатні оздоровити не лише церковні інституції, а й викликати до життя нові соціальні процеси у сучасному соціумі. Фахівець із питань технологій соціальної роботи В.М. Шахрай пояснює, що «технологізація соціальної роботи, як і будь-якої іншої діяльності в соціальній сфері, є відображенням об’єктивних вимог, що висуваються науково-технічним й соціальним прогресом».

Змінення суспільних відносин, соціальні перетворення є не лише економічною та політичною проблемою, а й насамперед духовно-моральною, психологічною проблемою. Перефразовуючи слова Святого Євангелія: «Ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки» (Лк. 5:37), доктор психологічних наук, професор М.І. Єнікєєв зауважує: «Новий соціальний зміст не можна впакувати в старі соціальні форми. Наше суспільство повинно оволодіти сучасною доктриною соціального управління. Саме це має бути нашою національною ідеєю».

Така необхідність змінення акцентів у сфері соціальної роботи назріла давно, і вона тісно пов’язана з питаннями виховання та освіти. Наявна система освіти та виховання не лише в суспільстві, а й у Церкві, на превеликий жаль, істотно нівелює особистісний аспект. Такий хибний, застарілий підхід, як правило, будується головним чином лише на моралізаторстві, пишномовному повчанні, покаранні, забороні та вихованні особистості в суворості «дисциплінарного режиму».

Нині ж об’єктивно виникла необхідність сформувати таку систему освіти та виховання, яка б при збереженні високого рівня церковних, культурних та історичних традицій, інтелектуальної підготовки давала можливість кожній людині мати також максимально яскраво виявлені особистісні характеристики.

Сформульоване вище завдання є вкрай ускладненим через відсутність завершеної філософії освіти як у Церкві, так і у світському виші. Невпинні розмови про богословську освіту, реформу семінарії, болонський процес, визнання духовної освіти державою радше нагадують політичну демагогію, яку ми нерідко чуємо з екранів  телевізорів.

Усьому суспільству ще треба буде чітко визначитися щодо суспільного ідеалу, духовних цінностей, геополітичних векторів розвитку та тих норм поведінки, які не лише є усвідомленими людиною та бажаними для неї, а й надають їй найширші можливості життєвого творчого вибору.

Підсумовуючи, зазначимо.

Особливу увагу слід приділити вирішенню питання інформаційного супроводу соціальної роботи Церви. Православні християни не конструюють штучної реальності, не вигадують інші «духовні світи», вони живуть в конкретних історичних, політичних та соціальних умовах. Саме тому християни не можуть не реагувати на події, що відбуваються в суспільстві та світі. Церква, впливаючи на всі сфери буття, допомагає людині в побудові суспільства, яке б розвивалося на основі солідарності, духовності, справедливості, чесності та добропорядності.

Незалежно від того, чи усвідомлюють важливість та гостру необхідність соціальної роботи наші церковні ієрархи, політики, вчені, підприємці, журналісти, перед українським суспільством постає завдання переходу на цілком інший рівень думок та дій, де в духовний пошук виходу з багатогранних криз людства має включитися християнська соціальна думка.

Література:

Мартышин Д. С. Социальная работа Церкви как важнейшее условие социализации человека [Текст] / Д. С. Мартышин, П. В. Бочков // Молодой ученый. — 2014. — №1. — С. 609-613.

Лукашевич М. П., Мигович І. І. Теорія та практика соціальної роботи: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — С. 6.

Система социологического знания: Учеб. пособие / Сост. Г. В. Щёкин. — 4-е изд., стереотип. — К.: МАУП, 2001. — С. 42.
Владимир (Сабодан), Митрополит Киевский и всея Украины.  Задачи православного богословия в Украине на современном этапе // Володимир (Сабодан), Митрополит Київський та всієї України. Доповіді, промови, звернення. — К., Видавничий відділ Української Православної Церкви, 2011. — С. 369.
Ехало В. А. Концепция-личность в американской интеракционистской социологии. — К.: МАУП, 2007. — С. 21.
Общая, социальная и юридическая психология: Учебник для вузов / М. Еникеев. — СПб.: Питер, 2003. — С. 302.
Социология: Учебное пособие / Под ред. П. С. Емшина, Д. З. Мутагирова, Н. Г. Скворцова. — СПб.: Питер, 2004. — С. 101.
 

Опубликовано: пн, 09/02/2015 - 13:21

Статистика

Всего просмотров: 6

Автор(ы) материала

Популярное за 7 дней

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle