«Він – великий українець. Блаженніший Володимир був людиною, що розбудовував нашу Церкву», – так Президент України Петро Порошенко говорив рік тому, 5 липня, коли Предстоятеля Української Православної Церкви не стало. Та втрата торкнулася дуже і дуже багато сердець. Ще б – «людина – епоха»! Ось, як його називали в УПЦ. Ми вирішили пригадати, якою людиною був Блаженнійший, у бесіді з архімандритом Віктором, главою адміністративного апарату Київської митрополії УПЦ та племінником Блаженнішого Володимира, нехай навіть він і не любить про це розповідати.

Розкол і духовна смерть
– Блаженніший Митрополит Володимир став главою УПЦ у дуже непростий час, – починає розповідь наш співрозмовник. – Церква була роздерта розколом (мова про Філарета та створення Української православної церкви Київського патріархату, - «АіФ»). І перші кроки Блаженнішого були дуже показові. Так, він відмовився від нав'язуваної йому ідеї відбити силою захоплений у нас Володимирський собор. Позиція Блаженнішого будувалася при цьому на дуже простому фундаменті – рани, завдані розколом, не можна зцілити насильством. Зло породжує зло, і боротися з ним можна тільки любов'ю. Любов'ю і терпінням. Думаю, що цей принцип Митрополит Володимир проніс через усі роки свого керування УПЦ, застосовуючи його до вирішення як загальноцерковних, так і приватних питань.

– Зараз запущено процес об'єднання Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви. Чому до цієї ініціативи не приєднується УПЦ? Адже Митрополит Володимир хотів зцілення церковного розколу в Україні...
– Уявімо, що Вселенське Православ'я – це велике могутнє дерево. Його стовбур – це Христос, гілки – Православні Церкви світу. Завдяки єднанню з Богом ці гілки дають рясні духовні плоди. Проте іноді виникають ситуації, коли та чи інша гілочка починає думати, що вона – така гарна і запашна – може жити окремо від дерева. І відпадає від нього.
Зовні все залишається без змін – гілка як гілка. Однак через відсутність живильних соків дерева її листячко поступово в'яне, а сама вона засихає. Щось подібне відбувається і з церковними структурами, що відпадають від Вселенського Православ'я.

– А як, все ж, дивився на це питання Митрополит Володимир?
– Його позиція була однозначною — при вирішенні питань, що стосуються життя Церкви, існує межа, за яку ніколи не можна переступати. Це Євангеліє і церковні канони. Саме тому мова ніколи не йшла про просте об'єднання нашої Церкви з тими, хто від неї відпав. Змішайте воєдино чисту і забруднену воду. Що вийде? Марудна суміш, яку ви не зможете пити. А, як відомо, без води рано чи пізно настає смерть. У нашому випадку – духовна смерть.
Блаженніший Митрополит Володимир навіть за дуже складних політичних умов на початку дев'яностих, коли на нього і на Церкву чинився сильний тиск, залишався непохитним. Тоді, як і в сьогоднішній час, захоплювали наші храми, вимагали автокефалії, часто застосовували фізичне насильство щодо священиків. Однак Блаженніший не зламався і не пішов на компроміс із совістю. Нічого подібного не сталося і тоді, коли вінсильно занедужав.

Любов і автокефалія

– Зараз часто говорять, що Митрополит Володимир якраз навпаки був готовий піти на союз з УПЦ Київського патріархату...
– Зараз, коли Блаженнішого немає з нами, дуже просто говорити від його імені. Адже він уже нічого не зможе ані підтвердити, ані спростувати. В результаті виникає велике поле для маніпуляцій його ім'ям і сказаними словами.
Наприклад, виривають якусь фразу Блаженнішого із загального контексту і видають її за певну думку чи позицію покійного Предстоятеля.
Яка мета таких кроків? Швидше за все, бажання використовувати цю неіснуючу думку для просування необхідних певним силам церковних ідей і концепцій. Прикро, що ініціаторів подібних маніпуляцій зовсім не хвилює, яким чином буде досягнуто потрібний їм результат. Мета виправдовує засоби — і крапка. Спостерігати за такою ситуацією завжди неприємно, незалежно від того, де і з ким це відбувається. Проте особливо неприємно, коли це стосується Церкви та імені Блаженнішого.
Натомістьварто пам'ятати, що він був людиною глибоко віруючою і відкрито сповідувавсвої переконання. Тому говорити про якісь ідеї Митрополита Володимира, про котрі він нібито не поширювався в широкому колі, не порядно та не етично.

– А чи існують якісь міфи про Блаженнішого, які ви б хотіли розвіяти?
– Найбільше мене дивують чутки про те, що Митрополит Володимир активно виступав за автокефалію УПЦ. Абсолютно очевидно, що він не відкидав саму ідею автокефалії. Для нього важливим було інше – щоб до такого розуміння Церква прийшла самостійно, дозріла для нього. І визріла не через зовнішній тиск, а тому що всередині неї органічно сформувалася готовність до такого кроку.
Блаженніший завжди підкреслював, що автокефалія повинна бути бажаною для всіх. Церква — це Тіло Христове, яке об'єднує різних людей. І цю «різницю» потрібно враховувати, інакше виникне ще один розкол. На переконання Митрополита Володимира, щоб не роз'єднувати людей, Церква завжди повинна бути вище політики таідеології. Більш того, у складні часи вона заради збереження єдності народу і держави не може ставати на бік якоїсь однієї частини суспільства. Адже за таких умов Церква опуститься до рівня звичайної політичної партії, яка завжди просуває в першу чергу інтереси свого електорату.

– Іншими словами, автокефалія не була головною метою Митрополита Володимира?
– Ні в якому разі! Блаженніший ставив понад усе збереження миру і любові в Церкві. Все, що суперечило, або не бралося до уваги, або відкладалося на віддалену перспективу. До чого саме зараз повна церковна незалежність, якщо її ціною стає знищення єдності Церкви? Невже нашій землі стало б краще, якби тут виникли нові розколи і примножилися релігійні чвари? Питання автокефального статусу має вирішуватися поступово, всередині Церкви і самою Церквою. Без поспіху, а також потурань політичним реаліям і потребам.
Усьогоднішніх умовах ми володіємо усім необхідним спектром можливостей. Українська Православна Церква є незалежною у своєму управлінні. У нас є свій Синод, свій Предстоятель, своя фінансова система. І РПЦ ніяк не впливає на питання самоврядування в нашій Церкві. Ніхто з Москви не вирішує, якого нам єпископа вибирати, який монастир або храм відкривати і кого, наприклад, зараховувати до лику святих. Крім цього, усі зібрані в Україні пожертви тут і залишаються, ні про яке фінансування РПЦ за наш рахунок мова ніколи не йшла і не йде.
Коли вся повнота нашої Церкви вирішить, що ми готові самостійно здійснювати зазначене єднання, УПЦ стане автокефальною, тобто повністю незалежною від РПЦ. Поки ж прийнятним для нашої Церкви є існуючий порядок.

Людина справи

— Блаженніший Митрополит Володимир багато зробив для становлення і розвитку УПЦ. Можна сказати, що його справа продовжує жити і сьогодні?
— Митрополит Володимир для багатьох став взірцем того, як потрібно творити любов у Церквіі серцях людей. Для нього не був важливий статус або високе становище. Він приділяв однакову увагу і простим людям, і відомим політикам чи бізнесменам. Усі вони для нього були чадами Церкви, за яких він відповідає перед Богом. Для кожного у нього знаходилися слова розради і підтримки. З багатьма у нього встановився духовний контакт, що дозволяло буквально кількома точними фразами давати вичерпну відповідь на складні життєві ситуації або питання.
Я ніколи не забуду, як у п'ятницю, напередодні смерті Блаженнішого, мене щось не відпускало в далеку путь— до свого духівника отця Серафима у Білорусь. У якийсь момент в голову прийшла ясна думка про те, що я повинен поїхати в лікарню. Коли я туди прибув, Блаженніший був у важкому стані. Як звичайно, я постояв поруч із ним, потримав його за руку, розповів про останні події в моєму житті. Мені чомусь дуже не хотілося залишати його... Коли наступного дня я приїхав у монастир до отця Серафима, мені повідомили, що Блаженніший помер. Я завжди буду пам'ятати те прощання і почуття, яке мене тоді відвідало...
Знаєте, у Митрополита Володимира був дійсно величезний авторитет. Якщо згадати початок 90-х, коли він приїхав до України в якості Предстоятеля, багатьох молодих єпископів вражав його величезний життєвий і священицький досвід. І з роками повага до нього тільки зростала. Блаженніший був людиною справи, і його вчинки доводили це. 20 років Предстоятельства Митрополита Володимира не пройшли безслідно для Церкви. Він зробив усе для того, щоб Вона жила і розвивалася.

Щотижневик "Аргументи і Факти" № 28. Аргументи і Факти в Україні 08.07.2015