Хизуватися багатством і примножувати майно, чи бути задоволеним своєю бідністю? Про погляди професорів М.Олесницького і В.Екземплярського — кандидат богослов’я Ярослав Хижняк.

Київська духовна академія. XIX ст.

Одним із важливих питань сучасної богословської науки є усвідомлення і осмислення питання про багатство та бідність, зокрема теоретичного та практичного внеску представників духовно-академічної освіти 2-ї пол. ХІХ — поч. ХХ ст. у вирішення цієї проблеми.

Зокрема в Київській духовній академії цей період співпав з найбільш гострим формулюванням богословами-моралістами багатьох суттєвих для морального богослов’я питань, які й до сьогодні залишаються актуальними в сучасному богослов’ї.

Одними із відомих та шанованих професорів в історії Київської духовної академії у сфері морального богослов’я були Маркелин Олексійович Олесницький та Василь Ілліч Екземплярський, дослідження наукової спадщини яких викликає інтерес богословів, істориків Церкви, філософів, релігієзнавців, педагогів тощо. Аналіз їхніх праць, до якого вдавалися науковці, яскраво демонструють важливе апологетичне, моральнісне, церковно-практичне значення для сучасного богослов’я.

У 1873 р. свою викладацьку діяльність у Київській духовній академії почав Маркелин Олексійович Олесницький. Він народився в 1848 р. на Волині в сім'ї священника. У 1873 р. закінчив Київську духовну академію зі ступенем магістра богослов'я, де і залишився працювати викладачем на кафедрі морального богослов'я та педагогіки [8. С. 203].

З 1902 р. у Київській духовній академії моральне богослов'я викладав Василь Ілліч Екземплярський. Він народився в 1875 р. в Києві. Закінчив Литовську духовну семінарію та Київську духовну академію, в якій згодом викладав моральне богослов'я [4. C. 24–25].

Варто зауважити, що вищезазначені професори викладали в різний період та не вели офіційної полеміки між собою на сторінках періодичних видань. Відтак мова буде йти про «міжчасову полеміку».

Філософський компроміс між Євангелієм і життям

За спостереженням В.Л. Грищенка, у релігійно-філософському відродженні Російської імперії на межі XIX–XX ст. проблема життєвості моральних принципів християнства набула особливої ​​загостреності. Проблема ставлення християнства до світу, культури, суспільства і особистості стала провідною в російській християнської думці від архим. Федора (Бухарева) до В. Соловйова, М. Бердяєва та М. Федорова. У творах релігійних філософів яскраве втілення отримала така риса російського духу, як «богошукання», причому не стільки у сенсі теоретичного богослов'я, скільки в сенсі шукання Божої правди і Царства Божого. Приводів замислитися над питаннями християнського морального ідеалу було більш ніж достатньо, адже ніколи ще застарілі «болячки» імперської Росії не відкривалися з такою силою, як у передреволюційне десятиліття. Головною проблемою стало разюча невідповідність між Христовим вченням, визнаним як святе і справжнє, і життям людини і суспільства.

Значна частина російських богословів обрала компромісний шлях примирення Євангелія з життям. Вони визнавали безмежну досконалість і святість християнського ідеалу, проте долали прірву між цим ідеалом і життям шляхом зведення небесного до земного, виправдовуючи дійсність таким чином, щоб остання не тільки не суперечила б духу євангельського вчення, а й випливала з нього.

За милостинею коло церкви

Про моральні заповіді у недосконалому світі

Оголошуючи християнські моральні заповіді в умовах недосконалої дійсності недосяжним ідеалом, деякі богослови, такі як М.Олесницький стають, на думку В.Екземплярського, на шлях пристосування і компромісів, умовно розділяючи євангельські установки на «обов'язкові» та «бажані», і саме до останніх зараховуючи заповіді про «блаженство голодних». Принципово іншою є позиція В. Екземплярського, для якого ніяке спотворення Святого Письма для доказу думки, що володіння багатством є досконалий Божий дар людині, абсолютно неприпустимо [2. С. 69–76].

Майнова і соціальна нерівність між людьми пояснювалася гріховними потягами людини до багатства і влади, які, однак, не засуджувалися, а виправдовувалися всілякими засобами, в тому числі і посиланнями на євангельські тексти. Рядки з Писання: «Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було?» (Дії 5,4) та «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (Як. 1,17) стали основою для своєрідного тлумачення.

Про багатство, бідність і милостиню — М.Олесницький

Так, М.О. Олесницький, посилаючись на згадані євангельські тексти, наполягав на необхідності бути розбірливим у подачі милостині згідно розмірам майна того, хто здійснює милостиню, а самим власникам маєтків не тільки не забороняв жити у розкоші, а й дозволяв примножувати майно, віддавати гроші під відсотки [2. C. 63–68; 5. C. 412]. «Що багатство і взагалі майно не негідне для християнина, — говорить М.О. Олесницький, за спостереженням Н.В. Соміна — це видно вже з того, що Сам Бог надав людині право панувати над землею і володіти нею (Бут.1, 26; 9,1). А всяке майно є плід землі. Володінням майном обумовлена ​​можливість духовної освіти людини і придбання певної міри самостійності і незалежності, необхідних для діяльності в світі. Майно ж доставляє можливість доброчинності. Але, володіючи майном, необхідно бути внутрішньо незалежним від нього, не зачаровуватися ним. «Як багатство росте, не прикладайте серця до нього» (Пс. 61, 11). Не багатство повинне володіти людиною, а ми повинні володіти багатством, вільно розпоряджаючись ним і вживаючи його на благі справи».

Далі продовжує М.Олесницький: «Морально виправдане джерело збагачення і взагалі придбання майна вказано в особі Адама, якому заповідано ростити хліб у поті чола (Бут. 3,19)». «Віддавати гроші на законні відсотки і взагалі вживати своє майно для придбання нового майна, тобто, для примноження майна, звичайно, дозволено. Притчею про таланти передбачається природність і нормальність останнього. Але всяке лихварство, безумовно, безморальне». «Бідні повинні дотримуватися внутрішньої незалежності від бідності. «Маючи одяг і прожиток, будемо задоволені тим» (1 Тим. 6, 8). Водночас бідні повинні усвідомлювати, що і при матеріальній бідності вони можуть бути духовно багатими і високими».

Все це, звичайно, — та ж «загальноприйнята» доктрина. Але аргументація її стала більш витонченою, поєднуючи у собі протестантські та католицькі ідеї. Що ж до «впливів», то вони, як і раніше, процвітають. Ось характерне місце зі «Щоденника» митрополита Арсенія (Стадницького), тоді — студента 4-го курсу Київської духовної академії: «Коли я прийшов до свого професора морального богослов'я Маркелина Олесницького, то застав його саме в такому вихідному положенні серед безлічі розгорнутих німецьких книг, які валяються і на підлозі, і на дивані, і на столі, і на стільцях. Я й кажу йому: «Ви, Маркелине Олексійовичу, має бути, граєте на цих книгах, як на картах. Треба мати гарну пам'ять, щоб пам'ятати, що і звідки взяти, щоб зшити щось ціле». Він засміявся: «Так, ці книги потрібні мені для цитат», — промовив він. У вигляді цього, хто зуміє раніше зайнятися цією справою «підтягування» і чий твір раніше вийде, той і виграє».

Київська академія і Києво-Братський монастир. XIX ст.

Про власніть і милостиню — В.Екземплярський

Професор морального богослов'я Київської духовної академії Василь Ілліч Екземплярський у своїй книзі «Вчення Древньої Церкви про власність і милостиню» з приводу підручника М.О. Олесницького писав: «Поради наших богословів багатим набувати, охороняти і примножувати своє майно, як справжній дар Божий, дар досконалий; а бідним поради «зберігати внутрішню незалежність духу» і внутрішньо «хотіти бути бідними» здатні змусити почервоніти кожного, знайомого з вченням Церкви»[6].

Подібні спроби богословських перетлумачень євангельських текстів із метою виправдання соціальних проблем сучасності В.Екземплярський вважав порожніми як у богословському, так і в морально-етичному відношенні. Думки опонентів «за духом» В. Екземплярський називає принципово неправильними і нехристиянськими, такими, що не тільки «ігнорують вчення церковних авторитетів і спотворюють справжній сенс вчення Слова Божого», а й заслуговують морального осуду, бо «образ Христа Спасителя роблять співучасником і захисником людської недосконалості та життєвої брехні». Справжній богослов, на думку мислителя, повинен поважати святість євангельського вчення, а не спотворювати його на догоду віянням і сильним світу цього. Всім «захисникам неправди життя» В.Екземплярський не втомлювався нагадувати: «Шляхи ваші не є шляхи істинних служителів Церкви», адже нехай «таким чином можна заспокоювати свою совість і совість інших, точніше присипляти її, але навряд чи це завдання гідне богослов'я»[3. C. 63 – 68; 9. C. 15; 10. C. 6].

За рік до звільнення з Київської духовної академії, в 1910 році, вийшла основна праця В.Екземплярського «Вчення древньої Церкви про власність і милостиню». Як вважав О.Введенський, саме ця книга стала головною причиною звільнення В.Екземплярського. Це цілком ймовірно, оскільки сам В.Екземплярський про неї пише: «У «Вченні древньої Церкви про власність і милостиню» я з особливим запалом боровся з панівним напрямом наших систем морального богослов'я».

Але мета цієї видатної роботи зовсім не у викриттях. Сам В.Екземплярський писав: «Наша мета інша: викласти позитивний християнський погляд на предмет».

В.Екземплярський стверджує, що панівний напрямок сучасного йому богослов'я, який він іноді називає «казенним», «офіційним» богослов'ям прагне притупити гостроту розладу між євангельськими заповідями та життям християнського суспільства, приховує правду Христову, не визнає її життєвості, освячує явно несправедливі засади сучасного суспільства і, особливо, життя суспільного, шляхом штучного добору місць із новозавітного і переважно старозавітного Одкровення [7].

Хто правий?

Але не варто звинувачувати М.О. Олесницького у тому, що він прагнув освятити авторитетом Христа ті стійкі установи державного життя, які не згодні з духом Христового вчення. Справа в тому, що Святіший Синод, займаючись проблемою викладання і виховання в духовних навчальних закладах, видавав укази, так звані статути, якими повинні були керуватися всі духовні навчальні заклади. При введенні такого статуту в 1884 р. в основу програми з морального богослов'я була покладена книга протоієрея Павла Солярського під назвою «Моральне Православне Богослов'я», тому всі інші автори, які пристосовувалися до програми, мимоволі повинні були слідувати книзі протоієрея Павла Солярського, в якій, крім усього іншого, був і пункт про багатство та бідність [1. №7. C. 88]. За свідченням О.О. Бронзовая М.О. Олесницький ретельно слідував запропонованій програмі, і його праця привела до прекрасних результатів [1. №10. C. 584].

Джерела:

1. Бронзов А. А., проф. Нравственное богословие в России в течении ХІХ столетия // Христианское чтение. СПб., 1901. №7. С. 65–94; №10. С. 553–599.

2. Грищенко В. Л. Основні напрямки релігійно-філософської творчості В. Екземплярського // Наукові записки/ Національний університет «Києво-Могилянська академія». К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2002. Т. 20: Філософія та релігієзнавство. 102 с.

3. Грищенко В. Л. Християнський моральний ідеал в етичній концепції В. Екземплярського // Магістеріум. / Національний університет "Києво-Могилянська академія". К.: «Стилос», 2002. Вип. 9: Історико-філософські студії. 121 с.

4. Нападиста В. Г. Історія етики в Україні. Друга половина ХІХ — початок ХХ ст: навчальний посібник. К., 2004. 239 с.

5. Олесницкий М. Из системы христианскаго нравоучения. К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1896. 485 с.

6. Сомин Н. В. Как учили в наших семинариях о собственности и богатстве [Электронный ресурс]. URL: http://chri-soc.narod.ru/kak_uchili.htm (дата обращения 30.05.13.).

7. Сомин Н. В. Феномен Экземплярского [Электронный ресурс]. URL: http://chri-soc.narod.ru/Exem_b.htm (дата обращения 29.03.13).

8. Хижняк Я. Г. Погляди професора Київської духовної академії М. О. Олесницького (1848–1905) на викладання етики // Біблійна історія та християнська етика. Матеріали Всеукраїнського науково-практичного семінару. Полтава, 2013. С. 203–204.

9. Экземплярский В. И. Прощальное слово профессора нравственного богословия к своим бывшим слушателям. К., 1912. 30 с.

10. Экземплярский В. И. Учение древней Церкви о собственности и милостыне. К., 1910. 120 с.