Языки

  • Русский
  • Українська

Подячний молебень та брифінг у Лаврі – УПЦ повернула з полону матерям їхніх синів

Содержимое

Ввечері 30 грудня редакції порталу «Православне життя» стало відомо, що із зони АТО їдуть наші священики з військовими Збройних сил України, яких їм вдалося звільнити з полону. Момент символічний  у той час, коли вся мирна частина країни готується вітати одне одного з «Новим роком», інша – в заручниках катастрофічних подій. 

З миротворчою місією, з благословення Священноначалля Української Православної Церкви та на прохання матерів хлопців, у зону бойових дій вирушили протоієрей Сергій Ющик, проректор Київської духовної академії, та студент першого курсу магістратури КДА Іван Поляков.

Планувалося, що за святковий стіл разом зі своїми родинами сядуть семеро молодих людей. На жаль, вдалося визволити тільки двох - Юрія Потейчука та Святослава Савчука, а також допомогти у звільнені Олександра Яслинського. На щастя, до своїх матерів повернулися аж троє синів!

Юрій Потейчук, молодший сержант Збройних сил України, 24 роки. Родом із Луцька. Був мобілізований 8 квітня, в полон потрапив під Іловайськом.

— Як Ви потрапили в зону бойових дій?

— Обов’язок.

— Ви пішли добровольцем?

— Повістка прийшла...

— Не пошкодували, що опинилися на Сході?

— Різні моменти бували.

— Те, що Ви православний, вплинуло на ставлення до Вас?

— Деякі люди почали краще ставитись, деякі навпаки – гірше.

— Як плануєте відсвяткувати Різдво?

— З племінниками.

— У Вас є брат чи сестра?

— У мене є брат і двоє племінників. Одному шість, другому вісім років.

— Колядуватимете?

— (Сміється) Побачимо. Я хочу з ними просто провести час. Як це роблять зазвичай в такі дні – побути разом із сім’єю.

— Що скажете мамі, коли її побачите?

— Я вдома. Що тут ще скажеш?..

Зустріч хлопців із рідними організували в Києво-Печерській Лаврі. Волинські священики привезли з Луцька батьків, а також прибула численна столична преса.

Та спочатку була молитва. Слова з Євангелія про двох прокажених, які повернулися подякувати Господеві за зцілення, розставили по місцях пріоритети. Журналісти цікавилися у хлопців, чому вони не кинулися в обійми матерів відразу. Відповідь була однозначна: «Так потрібно».

У той час, коли отець Сергій служив разом із хлопцями подячний молебень у Свято-Воскресенському храмі, мами молилися в печерах Лаври.

Відео з молебню

Святослав Савчук, молодший сержант. Родом із Кременця, Волинської області. Був мобілізований 8 квітня, в полон потрапив під Іловайськом.

— Хто вас зустрічатиме?

— Мама і кохана.

— Ваше повернення – це подарунок їм до Різдва?

— Так (посміхається).

— Ви там молилися?

— Дуже багато молився. Тому, що було страшно. Почнеш молитися, стає легше, страх відходить. Заснути можна тоді.

— Як до Вас у полоні ставилися?

— Бувало по-різному.

— Як себе почуваєте в цей момент?

— Шок. Ще не можу повірити, що вже дома.

— Ви вдома, повірте.

— Намагаюсь, але не можу.

— Через 15 хвилин ви зустрінитесь із мамою і коханою...

Отець Сергій вважає, що те, що хлопців звільнили, – заслуга їхніх матерів.

«Те, як складалися обставини — сама поїздка, дорога  —  можна назвати одним суцільним чудом. Окрім матерів, хлопців ніхто вимолити не міг. Їхні мами вже вдови, і Господь не міг допустити, щоб вони втратили і синів. Хлопці були мобілізовані ще весною, потрапили в полон наприкінці серпня. Десь на початку осені парафіяни Покровського храму міста Луцька зателефонували мені з проханням підключити волонтерів до проблеми звільнення військовополонених. Мама написала прохання на ім’я Предстоятеля Української Церкви. Минуло декілька тижнів, мама хлопця телефонує і каже, що волонтери повідомили про те, що можна забирати сина. Ми пообіцяли мамі, що візьмемо машину і поїдемо. А куди їхати? Навіть не уявляли, ми знали тільки, що хлопці знаходяться у Сніжному. Завели авто і поїхали…».

Детально розповідь про те, як звільняли Юрка, Святослава та Олександра - читайте в інтерв’ю протоієрея Сергія Ющика 

Ми продовжили нашу розмову з хлопцями.

— Юріє, як ви дізналися, що вас звільняють?

— Зателефонували, сказали, що нас готують на обмін, посадили в авто і повезли.

— Коли повідомили, що звільняють, ви повірили?

— Чесно? Ні. Надто багато було обманів. Але, коли дізналися, що нами опікується батюшка, тоді повірили.

— Що ви відчуваєте зараз після молитви?

— Радість.

— Чого очікуєте після повернення?

— Поки що не можу сказати. Багато думок, але як все буде насправді, поки сказати не можу.

— На що надієтесь?

— На мир.

Наше спілкування з Юрою та Святославом стало коротким бліц-опитуванням. Запитань було багато, але не всі їх вистачало мужності поставити, аж ніяк не хотілося доторкнутися до ран необережним словом. Так, поспілкувавшись у храмі, ми попрямували до місця, де на юнаків чекали рідні люди. 

Радість і сльози зустрічі, невільними учасниками якої стали з десяток журналістів...

Брифінг проходив у приміщенні Синодального інформаційного відділу УПЦ, що знаходиться на території Києво-Печерської Лаври. Очолив прес-конференцію голова Інформаційного відділу єпископ Климент (Вечеря).

«Наша зустріч відбувається з того приводу, що солдати, які завдяки зусиллям Української Православної Церкви були визволені із полону, потрапили додому і зустрілися з рідними. Це стало можливим завдяки зусиллям Київської єпархії, контактам з єпархії в Донецькому регіоні, і ця подія приклад того, що УПЦ є надзвичайно важливою силою, яка сьогодні консолідує наше українське суспільство в різних регіонах, а також має важелі для дієвого впливу на здійснення справи миру в нашій державі», - констатував єпископ Климент.

У своєму слові протоієрей Сергій Ющик розповів про деталі поїздки: «Перш за все, дозвольте подякувати за благословення владики Онуфрія і молитви всіх наших владик і відмітити, що сьогоднішня подія – такий собі подаруночок під ялинку усім нам. А стався по ваших молитвах, мами.

Ця поїздка була незвичайною і, дійсно, насиченою чудесами. Спочатку нам було відомо тільки про існування Юри. А потім ми познайомилися зі Святославом. Юра подзвонив і каже: «Я живий, здоровий. Я тут терпіти і чекати можу. Там Слава хворіє – і спина болить, і шлунок. Краще за нього просіть».

Вчора, коли ми вже зустрілися, хлопці сказали: «У нас там ще товариш лежить із запаленням легенів. Ми б там побули, хай би тут був він».

Стільки місяців, а збережено і честь, збережено взаємоповагу один до одного! Було приємно проїхати таку велику дорогу із цими хлопцями.

А ще хочу згадати такі деталі. Саша, який вже добирається до Луцька, виявляється, вихованець недільної школи, і Юра теж, Святослав недалеко від церкви живе. Тобто, і їхні дитячі молитви, їхній власний молитовний подвиг не є залишеним перед Богом».

Мама Юри Тетяна Іванівна підтвердила:

«Він у недільну школу ходив, з дитинства його водила з собою якраз в Покровську церкву. От і батюшка з Покровської церкви (про отця Сергія, який служив два роки тому у Луцьку – ред.). Богородиця допомогла. Вона молитовниця за нас перед Богом. Це Її подарунок нам».

А далі розповіла:

«Я не надіялася потрапити до Києва з такого приводу, це якесь чудо. Хочу просто подякувати всім тим, хто молився за мого сина – монахам, монахиням з усіх монастирів, де я побувала – і на Волині, і в Почаєві, всюди. Хочу подякувати священикам - куди б не зверталися, скрізь підтримували. Підтримка духовенства дуже велика була. І сила Господня – непереможна!

Дякую всім мирянам. Дуже багато людей, які знали Юру, всі-всі молилися, перепитували, чи ще не повернувся. Мені здається, що син мій у сорочці народився, просто не віриться. Не віриться, що таке може бути: наскільки милосердя багато, наскільки співчуття – просто не переказати. Куди б не звернувся – одне співчуття, одна підтримка. Дякую вам всім, я за вас буду молитися. Спаси вас, Господи!».

Дали слово мамі Святослава Людмилі Володимирівні: «Дякую, що допомогли визволити наших дітей з полону. Отче Сергі., спаси Вас, Господи!».

Святославу пощастило вдвічі більше, ніж іншим. Зустрічати його приїхала кохана дівчина Аліна.

— Ви давно зустрічаєтесь?

— Півтора роки. З них сім місяців не бачила Славка, чекала. Дуже важко було увесь цей час. Але я сьогодні неймовірно рада зустрічі. Це для мене найкращий подарунок на Новий рік.

— Як плануєте святкувати?

— Разом.

Там, у полоні, залишилося ще п’ятеро хлопців, про їхню долю хвилються Юра і Святослав. Просимо ваших молитов за здоров’я і найшвидше повернення: Ігоря (хворіє), Артура, Миколая, Євгенія, Віталія.

І насамкінець звернення голови Інформаційного відділу:

«Ми закликаємо людей доброї волі – політиків, бізнесменів, представників інтелігенції, вірян різних конфесій – прикласти максимум зусиль для того, щоб мир в Україні запанував негайно. Ми щодня благаємо Бога, Матінку Божу, всіх святих нашої землі, щоби вони зглянулися на страждання людей і втішили їх, втерли їхні сльози і допомогли у відновлені довгоочікуваного миру».

Фото Максима Костенка та сайту КДАіС

Опубликовано: чт, 01/01/2015 - 13:46

Статистика

Всего просмотров 6

Автор(ы) материала

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle