Языки

  • Русский
  • Українська

Парадокс Греції – 97% жителів належать до Православної Церкви

Содержимое

Балканська осінь. Частина третя.

Греція очима чудо-мандрівника архімандрита Пафнутія (Мусієнка), прес-секретаря Блаженнійшого.

А ось і вона: з-за високих болгарських гір уже визирає тепле грецьке сонце, після обіду сонні греки незворушно п’ють каву, нарікаючи на кризу, перегукуються між собою чайки, і переганяють прозорі хвилі одна одну, щоб першій торкнутися зігрітого першим сонячним промінням острова. Височать до неба недосяжні вікові скелі, щоб приховати від світу святу молитву, а світ надокучливим песиком підстрибує, намагаючись вихопити бодай крихту тієї радості й собі. Отже – Греція, уламок Візантії, осколок древньої Еллади, безтурботність, безмежність почуття і наші нові друзі: Димитрій святий і Димитрій хитрий.

Їхали ми, ясна річ, передусім до великомученика Димитрія, покровителя Салонік й усієї півночі Греції, а може, й усіх Балкан, але по дорозі вирішили зупинитись в одному приморському містечку, щоб надихатись морем і натішитись сонцем, яке ми все-таки наздогнали, та відхекатись від дороги. А греки, щоб ви знали, вже чекали на нас, довірливих прочан: щойно ми зупинились в першому-ліпшому містечку біля моря і почали розгублено роззиратись, як тут же до нас прибіг життєрадісний грек і почав нас випитувати ламаною російською, звідки ми. «Юк-рейн» – по складах відповів йому Андрій, що грека ніяк не збентежило. «Добре, Клічко!» – вигукнув він і став відразу випитувати, чи не хочемо ми ночувати. Ночувати вже давно була пора, курортний сезон закінчився, і ми сподівались на значні знижки – Андрій, як найдосконаліший носій англійської, був уповноважений передати це грекові, на що той показав «о’кей» і повіз його на мопеді дивитись номер.

Нам із Тетяною було абсолютно байдуже, де ночувати, ми сиділи біля вечірнього моря, яке ще тривожило недавнім штормом, і щиро сподівались, що вранці хвилі заспокояться і день буде сонячний. Наступного дня ми оглянули давньоримські руїни та християнські святині міста Кавали, на поромі добрались до екзотичного острова Тасос, який туристи називають «дачею греків» через надзвичайно чисте повітря й первозданну природу, а ввечері вирішили скористатись гостинністю нашого господаря (його звали Димитрій) і попросити приготувати нам замість обіцяного безкоштовного сніданку вечерю. Діма (як ми його назвали) погодився, але сказав, що за невелику доплату накриє нам шикарний стіл. Вечеря була, Діма бігав із широчезною усмішкою від столика до столика, але, коли ми сказали, що хочемо вже йти, він показав, що треба розрахуватись. Та як тільки я (настала моя черга розраховуватись) дав йому обговорену суму, Діма показав на Андрія з Танею: «А за них»? Така ж картина була і з оплатою за номери.

Андрій, який переконував нас, що Діма називав загальну суму на трьох, довго чухався на вулиці, говорячи щось про «трудность перевода», а ми з Тетяною посміялись, все одно сума з кожного була нижчою, ніж у інших готелях. Але Андрій відомстив Дімі наступного ранку: коли ми проїжджали повз його кафе, грек вибіг, винувато усміхаючись, і майже силоміць затягнув нас на каву: «Безплатно, безплатно!» Діма виніс домашнього хліба, масла, мармеладу, кави, та Андрій сказав, що краще було б так зробити вчора, ми дипломатично усміхнулись і помахали Дімі «па-па».

Зате набагато гостиннішим виявився святий Димитрій у Салоніках – попри неспроможність GPS і нашу лінгвістичну безграмотність, святий вивів нас просто до свого храму. Базиліка Святого Димитрія побудована на місці мученицької кончини великомученика Димитрія Солунського. Першу церкву на цьому місці було споруджено між 313-323 роками, через сто років іллірійський вельможа Леонтій на пошанування його спасіння від паралічу побудував першу велику церкву між руїнами античних лазень і стадіоном.

Вівтарну частину нової церкви розташували над місцем поховання святого, під час будівництва були знайдені мощі великомученика, таємно поховані там фесалонікійськими християнами 306 року. 1185 року, коли нормани захопили Салоніки, базиліку було розграбовано, а гробницю святого спаплюжено. Після завоювання Салонік турками 1430 року базиліку на короткий час залишили християнам, це було закріплено під час урочистої церемонії, яку провів султан Мурад II Завойовник. Він, за словами візантійського історика Дуки, приніс у жертву барана й наказав залишити храм у розпорядженні християн, проте всі прикраси храму та гробниці святого були вилучені, а 1493 року церква була перетворена на мечеть, залишаючись нею аж до 1912 року.


Ми приклалися до мощей великомученика Димитрія, попросили благословення всім своїм близьким, усій Україні, потішились із велелюдності православного храму, накупили образочків, прогулялись білосніжними Салоніками й поїхали далі, дивуючись незворушності грецького духу, з яким елліни протягом багатьох століть виборювали своє право сповідувати Христа та вшановувати Його святих угодників. Складний шлях подолала Елладська Православна Церква.

Спочатку територія нинішньої Греції цілковито належала Візантії, тому й нікому не спадало на думку говорити про національну церкву еллінів, які залишались панівною нацією у Східній імперії. Греція, перетворена в XV столітті в турецьку провінцію, постійно прагнула до незалежності. З XV століття Османська імперія керувала майже всією Грецією, за винятком Іонічних островів, Криту та окремих районів Пелопоннесу. Але в XVIII і XIX століттях всю Європу охопила хвиля революцій, влада Туреччини слабшала, а в Греції розпочався національний підйом, який зустрів підтримку західноєвропейських країн. Повстання 1821 року проти Османського панування організувала група змовників під проводом Олександра Іпсіланті, сина Костянтина Іпсіланті, пам’ятник якому знаходиться у дворику Верхньої Лаври.

Олександр Іпсіланті у супроводі кількох грецьких офіцерів російської армії перетнув річку Прут з невеликим загоном грецьких етеристів (борців за незалежність) і закликав народ придунайських князівств Молдови і Волощини до повстання проти османського панування, сподіваючись почати наступ на турків з півночі Балкан. Але  Росія оголосила, що вона не має нічого спільного з рухом революційних етерій, туркам не загрожувала жодна прогрецька коаліція, тому вони придушили це повстання. Тоді ж у Константинополі був повішений на воротах свого житла в повному архієрейському вбранні константинопольський патріарх Григорій V, якого підозрювали у зносинах з етерами, разом з ним було страчено ще трьох митрополитів.

Перший виклик зазнав поразки,  але протягом наступного десятиліття прокотилось полум’я повстань по всій Греції, Росія врешті-решт розірвала з Туреччиною дипломатичні відносини, визнавши тим самим себе форвардом боротьби з мусульманським агресором. А 3 лютого 1830 року в Лондоні був прийнятий Лондонський протокол, за яким офіційно визнавалася незалежність грецької держави, котра отримала назву Королівство Греція.

Парадокс – країна і народ, які прийняли віру з рук святих апостолів і укріпили її, увінчавши державною короною, які передали цю віру багатьом народам Європи і Ахії, змушені були знову її виборювати. Зате сьогодні православ’я у Греції є пануючою релігією, що офіційно закріплено в Конституції країни, а за останніми даними офіційної статистики, 97% жителів Греції належать до Православної Церкви. Закон Божий включений до загальноосвітньої шкільної програми Греції як обов’язковий предмет, а в кожному з грецьких університетів є факультет богослов’я.

А на нас уже чекали Метеори. Дорога Грецією, любі друзі, – це суцільні несподіванки та відкриття: ось тобі і живописні каньйони, і довжелезні тунелі, і височенні гори, що нависають просто над дорогою. В одному місці нам здалось, що тут неодмінно мають бути хижаки, а коли з-за повороту вибігла собака, ми відразу вирішили, що вона теж хижа і нападає на всіх туристів, які необачно залишаються тут на ніч.

На шляху до Калампаки
Серед лісу три собаки:
Перша дивиться, де ж гість,
Друга ловить, третя їсть.

Калампака – це містечко в ущелині між надзвичайно високими, красивими й таємничими скелями, багато з яких утворюють природні стовпи чи велетенські глиби, на яких розташовані монастирі. Колись їх було 24, зараз тільки 6, цивілізація зробила з цієї знаменитої раніше монастирської землі туристичний рай, хоча Метеори могли бути другим Афоном, якби не пустили сюди туристів... Ніяка собака нас не з’їла по дорозі до Калампаки, нам уже було не до собак – ще на під’їзді ми були буквально приголомшені незвичайною картиною Метеор. Словами це передати неможливо, зображенням – зовсім частково…

Дивовижні Метеори:

Зліва – скелі, справа – гори,
Бог з монахами говорить,
Аж відлунює вгорі.
Підлетиш тоді на крилах,
Хоч здоровий, хоч і хворий,
Відривають від земного
Ці святі монастирі.

Відчуття первозданності буття, усвідомлення, що тільки тут людина змогла довершити Боже творіння, не зіпсувавши, а прикрасивши його, виникали при спогляданні епічної картини вечора над Метеорами, над цими монастирями, що висіли між небом і землею...  Ці гори є рідкісним геологічним явищем, скелі, на яких виник монастирський комплекс, утворилися близько 60 мільйонів років тому, коли були кам’янистим дном доісторичного моря. А завдяки тривалому впливові цілого ряду природних факторів (вітер, вода і перепади температур) скелі набули форми масивних кам’яних стовпів, на яких тепер височать православні обителі.


Історія чернечої громади Метеор починається в IX столітті, коли в скельних печерах оселилися відлюдники, котрі тільки в неділі та свята збиралися для спільної молитви й трапези. Із збільшенням числа ченців були побудовані перші два скити Дупіані і Стаджі, заснування яких поклало початок чернечій державі Метеора. Коли в XIII столітті почалися вторгнення в Грецію хрестоносців і завойовників із сусідніх держав, прямовисні скелі Метеори стали надійним захистом ченцям. А 1334 року монах Афанасій заснував монастир «Преображення Господнього», або «Великий Метеор», який став головною і найвідомішою спорудою цього духовно-первозданного комплексу. Згідно з легендою, саме Афанасій назвав ці скелі «Метеорами» (грецькою це слово означає «ті, що здіймаються в повітрі»).


Монастирі Метеори – одне з найцікавіших місць у Греції, вже протягом більше ста років монастирський комплекс відвідують тисячі туристів. Досі залишається таємницею, як під час будівництва монастирського комплексу на ці скелі доставлялися будматеріали. Спочатку потрапити в монастирі Метеори можна було тільки по підвісній драбині, однак на початку минулого століття до вершин скель були прокладені дороги та зроблені кам’яні сходи. Мабуть що, на жаль…


Ми повертались додому, за спиною зникали врочисті Метеори, морські острови, старовинні монастирі Греції, Болгарії, Румунії. Осінь брала реванш – на деревах дедалі меншало листя, небо темніло важкими хмарами, зате на серці було радісно від дотику до священної історії балканських святинь, до пам’яті про благочестивих подвижників та героїчних захисників віри, з яких чи не доведеться брати колись приклад і нам? 

Архімандрит Пафнутій (Мусієнко)

Теги

Теги: 

Опубликовано: вт, 15/12/2015 - 12:49

Статистика

Всего просмотров 28

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle