Ярлик «ворожої Церкви» навішується зараз на канонічну Українську Православну Церкву в рідній країні. Як же повинні на це реагувати православні християни? Своєю думкою з цього приводу ділиться голова молодіжного відділу Тернопільської єпархії, настоятель  храму іконі Божої Матері «Призри на смирення» м. Чортків протоієрей Андрій Кінашевський.

Батюшка служить в одному із таких регіонів України, де вже десятки років людей за православну віру гноблять і піддають гонінням. За роки незалежної  України розкольники і уніати відібрали у канонічної Церкви тільки на Тернопільщині більш ніж 600 храмів.

– Нам на це не треба нічого відповідати. Ми ж не греко-католики і не “КПшники”, щоб на всіх перехрестях переховувати, скільки молитов ми піднесли за Україну, скільки добрих справ ми зробили для мирян і воїнів. Все це, за словами Христа, повинно бути в таємниці. З часів гонінь на Церкву при Діоклетіані чи Максиміліані нічого не змінилося. Як колись безбожники гнали Церкву, руйнували храми, забирали ті храми в християн і віддавали язичникам, так і зараз така ж ситуація, – говорить о. Андрій Кінашевський. – Коли перших християн гнали і віддавали на тортури, вони не виправдовувалися ні в чому. Їм казали: «Ви, християни – ворожа партія, яка шкодить Риму». А для християн ці аргументи були не важливими. Вони прагнули до того, аби не відійти від Христа. Чи в радянські часи: приїхало НКВС, хапнув священика в «чорний воронок», сказали, що він проти влади народ настроював. І хоча це була неправда, ніхто з новомучеників не виправдовувався. Смиренно вклонили голову і прийняли муки, як волю Божу. Чому так? Адже можна було б довести свою покірність владі, любов до Батьківщини і стати не мучеником, а героєм. Все просто – небесне для них було вище земного. Якщо є воля Божа, щоб такі часи повернулись, нам вже є з кого брати приклад.

«Здоровий патріотизм – це патріотизм, який думає»

– Жодна церква в Україні не бореться з глобалізмом, крім нашої. Жодна церква, крім УПЦ, не проповідує здоровий патріотизм, – вважає о. Андрій Кінашевський. – Слово «патріот» походить від грецького  «співвітчизник» і «батько», «батьки». Тобто, патріотизм – це любов, пошана до батьків і до того, що залишили нам наші предки. А вони – що нам залишили? Віру, богослужбову церковнослов’янську мову, образ благочестя, Церкву та християнську любов до Батьківщини, яка не передбачає ненависті до сусідів тільки тому, що вони не українці. А те, що нав’язується, особливо молоді, сьогодні називається дещо інакше: націоналізм.
Як підкреслює о. Андрій, вірянами канонічної Української Православної Церкви, у більшості своїй, є українці:
– У нашій Церкві майже в усіх єпархіях священики проповідують здоровий християнський патріотизм. Тому-то з нашою Церквою і вигідно боротись, оскільки здоровий патріотизм – це патріотизм, який думає, а сильним світу цього не потрібно, щоб хтось щось думав. Потрібно, щоб люди робили те, що їм скажуть: хтось пальцем махнув, а вони як зомбі: раз – і сприйняли. Головною метою ворога роду людського (диявола) є знищення канонічного Православ’я, щоб його не було в принципі. Чому? Тому що, незважаючи на пастирів, у правдивій Церкві діють Таїнства, а вони благодаттю Божою можуть відновлювати, відроджувати, духовно лікувати свідомість людини. Православ’я є перепоною на шляху глобалізму та обдурення народу. Ми  не потрібні світу (Пс. 36;12).

Головні акценти життя

У зв’язку з численними прикладами тиску на УПЦ в Україні голова молодіжного відділу Тернопільської єпархії задається аж ніяк не риторичними питаннями:
– А якщо з часом знову будуть політичні зміни в країні, то треба буде підлаштовуватися під інший політичний режим?! То що, треба кожен раз міняти богослужбову мову, канони змінювати, бо так влада хоче?! Та й люди, звідки знають, що те, що вони хочуть під впливом моди чи ще чогось, буде їм духовно корисно?! Багато мирян, у своїй більшості, можуть «похвалитися» регулярним відвідуванням богослужінь, благочестивою поведінкою, богословськими знаннями та розумінням догматів церковних?!
Тому о. Андрій наголошує, що людям потрібно правильно розставити пріоритети у своєму житті:
– Якщо людина прагне жити з Христом, вона не даремно живе на землі. А якщо людина прагне тільки до якихось політичних речей, моди на патріотизм – це все мінливе, не міцне і не веде до Христа. А Господь наш Іісус Христос говорить: «Хто зі мною не збирає, той губить». Якщо буде любов до Христа, Господь у серці, ми будемо відчувати себе перед очима Божими. Тоді все абсолютно будемо сприймати як волю Божию, за все будемо дякувати Богу.