Языки

  • Русский
  • Українська

«Між столицями столиця» – книга мандрів прес-секретаря Блаженнійшого

Содержимое

Нещодавно у видавництві Києво-Печерської лаври вийшла книга прес-секретаря Блаженнійшого Онуфрія  архімандрита Пафнутія (Мусієнка), яку він присвятив своїм подорожам. Проілюстрував видання давній друг і духовне чадо о. Пафнутія  кінорежисер, бард і художник Олександр Столяров.
 

– Отче Пафнутію, коли і як виникла ідея написання книги подорожніх нарисів і що надихнуло Вас?

– Мандрувати я любив іще з дитинства, але коли Господь покликав до чернечого сану та священицького служіння, чесно кажучи, навіть і не думав про подорожі й паломництва, надто пізно я навернувся до Бога і тому весь вільний час намагався присвятити молитві, богослужінню та читанню духовних настанов святих отців. Але через кілька років перебування в монастирі, коли традиційно кожен монах брав відпустку для паломництва святими місцями, я відновив призабуту традицію мандрування, щоправда виділяючи для цього лише половину виділеного часу, решту я проводив на Буковині, допомагаючи хворим батькам.

Власне, ще зі шкільної лави я найбільше любив історію, мої батьки теж викладали історію в школі, тому в усьому, що траплялося на життєвому шляху, я відшуковував якісь історичні передумови, і тим більше – у кожному паломництві. У книзі зібрано нариси різних років – найперше із згаданих паломництв було до Санкт-Петербурга, щойно я став ієромонахом Китаївської пустині, на початку 2000-х років, а останнє – минулого року до Вільнюса. Два роки тому в мене виникла ідея дослідити духовні зв’язки давнього Києва із столицями тих князівств, королівств і імперій, куди свого часу входила Україна або окремі її землі чи перебувала під впливом цих сусідів.


– Чому саме такий маршрут, чому обрали ці країни, міста? Так склалося чи виокремили їх спеціально?

– Я народився і виріс на Буковині, котра входила свого часу і до Австро-Угорської імперії, і до Румунського королівства, а мій батько — виходець зі Східної України, з Чернігівщини, яка століттями перебувала під Московським царством і Російською імперією. І мене завжди дивувало, що попри очевидну полярність генетичного спадку й традицій, мої батьки у прямому сенсі благоговіли перед Києвом і Київською Руссю, її історією, її святинями і храмами давньої столиці. З часом я сам переконався у ексклюзивній потужності нашої столиці, нашого Києва, особливо, коли повертався з інших країн та столиць.

До того ж політичні події двох останніх років довкола України і війна на Сході змусили задуматись також про суспільно-політичні орієнтири Києва і Київської держави в давні й новітні часи, і про вплив тих країн на Київ, який дуже часто переростав у духовно-суспільне взаємозбагачення, і про усвідомлення сучасниками власне Києва як духовно-суспільного феномену та консолідуючого фактору для всіх, кому небайдужа подальша історія України, хто щиро молиться за її щасливе майбутнє. Нагадаю, в книзі йдеться про Константинополь – столицю Візантії, Бухарест – столицю Румунії, Відень – столицю Австро-Угорщини, Варшаву – столицю Речі Посполитої, Вільно – столицю Великого князівства Литовського і Петербург з Москвою – столиці, відповідно, Московського царства, Російської імперії та СРСР.


– Де Вам сподобалося найбільше, де, на Вашу думку, найдобріші люди?

– Найдобріші люди, звісно, в Україні, хоча це звучатиме дещо несправедливо відносно громадян тих країн, про які згадується в книзі. Добрі всі, хто живе з Христом, а в кожному паломництві доводилось зустрічатись переважно із людьми віруючими, хоча не завжди церковними чи християнами, особливо це стосується мусульманського Стамбула і атеїстичного Відня. Але я намагався віднайти ті духовні ниті, що пов’язували колись наші народи і столиці, і мені в пригоді став Києво-Печерський Патерик, адже багато поколінь печерських монахів мандрувало чужими землями – когось там навертали до віри, хтось під враженнями незвичних оповідей приїздив до Києва і приймав хрещення у стінах святої Лаври. Протягом багатьох століть Київ був не тільки мостом між Сходом і Заходом, між Північчю і Півднем Європи, Київ заслужив у Бога негласний титул духовної столиці всієї Русі, святого міста, до якого приїжджали, приїздять і будуть приїздити тисячі вірних Богу сердець.


– Що Вас здивувало і до чого Ви були не готові?

– Чесно кажучи, особливо нічого мене не здивувало, тому що перш ніж їхати в чужу країну, я читаю її історію, шукаю спільні з Україною сторінки, спільні імена та явища. Гірше з мовою: мандрувати я люблю один, тому суттєвим бар’єром і перепоною стає спілкування. Англійської, на жаль, майже не знаю, румунською трохи спілкуюсь, перед Польщею почав вивчати польську, але на заваді стали природні лінощі. Слава Богу, виручив давній приятель, лікар і однофамілець Андрій, який любить мандрувати автомобілем і запропонував свої компаньйонські послуги. Саме з Андрієм ми проїхали майже половину країн, куди б я сам із рюкзаком, не знаючи мови, навряд щоб добрався.


– Куди б Ви хотіли поїхати ще? І чому?

– Завжди з особливими трепетом згадую паломництва до Святої землі та на Святу Гору Афон і з радістю їхав би туди ще і ще. А щодо інших маршрутів? У будь-якій справі присутня особиста мотивація, тим більше у планах на відпустки: ще до монастиря, працюючи на телебаченні, я брав інтерв’ю в директора однієї словенської фірми, яка тільки приїхала працювати в Україну. До речі, той пан колись був особистим кухарем Йосипа Броз Тіто, він дуже багато розповів мені про Словенію, про її альпійські галявини та сині озера – я настільки полюбив цю країну, що ось уже минуло більше двадцяти років з того часу, а я все ще мрію побачити чарівну Словенію. Хотілося б дуже побачити Стокгольм і відчути дух Швеції, чи справді вона така вже атеїстична? Мне завжди цікавило: чому так багато об’єднує Швецію з Україною, адже навіть кольори національних прапорів у нас однакові. А ще – хотілося б помандрувати в екзотичні іспаномовні країни Латинської Америки, відчути могутній подих океану й поспілкуватись із життєрадісними кубинцями, домініканцями чи аргентинцями їхньою мовою, адже іспанську я вивчав ще в університеті, але дуже мало нею користувався потім.


– Ви запропонували читачеві захоплюючу подорож, запропонували подивитися на світ своїми очима. А як можна організувати зворотний зв'язок з автором? Впевнена, що багато хто захоче задати Вам питання.

– Завжди радий буду поспілкуватись з усіма, хто любить Бога, історію і свою Вітчизну, можемо подискутувати, знайти спільників, може, когось ще й переконаємо. Я не користуюсь соціальними мережами, для цього треба мати багато вільного часу, до того ж мені не дуже подобається формат висловлювань на загал – віддаю перевагу особистісному спілкуванню. А кого зацікавить ця книга – приходьте до Києво-Печерської лаври, пишіть на «Правлайф», мені передадуть всі ваші листи, і я з задоволенням відповім на кожен.

Наталія Горошкова

Опубликовано: вт, 17/11/2015 - 17:47

Статистика

Всего просмотров 17

Автор(ы) материала

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle