Языки

  • Русский
  • Українська

Балканська осінь. Подорож із прес-секретарем Блаженнійшого

Содержимое

Фотовраження та неймовірно цікаві пригоди отця Пафнутія (Мусієнка).

Частина перша. Румунія

Замок Бран. Внутрішній дворик

У затишному дворику Верхньої Лаври, праворуч від Троїцької надбрамної церкви, спостережливого мандрівника чи паломника зустріне цікавий надгробний пам’ятник – скорботна жінка з кубком і хрестом у руках. Окрім милозвучної епітафії – напис українською та грецькою: «Костянтину Іпсіланті – вільні греки». Костянтин Іпсіланті – нащадок аристократичного грецького роду, якого османська влада не змогла підкорити чи змусити покинути батьківщину. Їх називають «фанаріотами» – у древньому Констанинополі є православний квартал Фанар, у якому розташовується резиденція Патріарха Константинопольського. Оце, власне, і весь спомин сучасного Стамбула про минулу славу… А незламну грецьку аристократію турки направляли на служіння у васальні придунайські князівства, зокрема у Молдову та Волощину, із об’єднання яких потім і утворилась незалежна Румунія. Призначення греків викликало часто обурення місцевого населення, для яких фанаріоти залишались представниками Османської імперії, попри те, що сповідували православну віру і самі зазнавали від турків утисків.

Більше фото дивіться тут: Фотоподорож із прес-секретарем Предстоятеля. Частина перша. Румунія

Костянтин  Іпсіланті з  1799 по 1802 рік був господарем Молдови, а чотири наступні роки – Волощини. Турки не дуже довіряли вільнодумному грекові, а молдавани та волохи все менше були покірними – назрівала національно-визвольна боротьба проти турків за здобуття єдиної незалежної Румунії. Іпсіланті змушений був емігрувати до Російської імперії – він поселився в Києві. На вулиці Івана Мазепи неподалік від станції метро «Арсенальна» до цього часу зберігся фамільний особняк роду Іпсіланті. Помер князь 1816 року, і його було поховано у Георгіївській церкві поблизу Святої Софії. Коли церкву у 30-х роках  минулого століття руйнували, вдалося зберегти тільки надгробок, який було перенесено до Успенського собору. Невдовзі собор підірвали – тільки у 50-х роках серед уламків Великої Церкви віднайдено частини надгробка князю Іпсіланті, а повністю пам’ятник було відтворено 1995 року коштом грецької общини в Україні.

Здавалося б – ось і все, що поєднує монархічні традиції Києва і Бухареста, двох столиць двох сусідніх країн, історія яких настільки відмінна в часі становлення, іменах,  суспільних формаціях і політичних орієнтирах, настільки схожа в головному: як не побоялись русини схилити голову перед владою іноземних Рюриковичів, так і молдавани з волохами не остереглись запросити на королювання в новій Румунії представника німецького католицького дому Ґоґенцоллернів-Зиґмарінґенів Кароля І.

Бухарест, Монумент Каролю І перед королівським палацем

Приймаючи православну корону, Кароль І залишався католиком, але його наступник, племінник Фердінанд, який також сповідував католицизм, поставив умову, щоб його діти виховувалися уже в православній вірі. Ця обставина не дуже покращила репутацію принца – якщо його дядька Кароля І православний народ поважав за економічні і політичні зрушення, які змогла зробити Румунія за 48 років його управління, то Фердинанд рідко допускався міністрами до державних справ, бо переважну більшість часу витрачав на заняття ботанікою, в чому досяг значно більших успіхів, аніж у керуванні королівством. 1893 року він одружився на Марії, герцогині Единбурзькій, внучці російського імператора Олександра ІІ та британської королеви Вікторії. Нерішучий спадкоємець румунського престолу Фердинанд, відстовбурчені вуха якого захоплювали карикатуристів, не мав жодних шансів сподобатися блискучій і вродливій принцесі. Але її мудра мати Марія Олександрівна, дочка російського імператора, яка теж не була щаслива в шлюбі з батьком принцеси – принцом Альфредом Великобританським, герцогом Единбурзьким, другим сином королеви Вікторії – надихала Марію Румунську своїм особистим прикладом служіння дітям і народу.

Марія короліва Румунська

Саме безстрашна поведінка королеви Марії в роки війни оточила її героїчним ореолом в Європі та забезпечила любов румунського народу. Щоранку в білому платті сестри милосердя вона зустрічала на вокзалі в Яссах (деякий час місто було столицею Румунії, коли Бухарест захопили німецькі війська) ешелони з пораненими і хворими на тиф солдатами. Іноді у вагонах уже ніхто не ворушився, але королева часто серед мертвих знаходила ще живих. Як і її кузина, російська імператриця Олександра Федорівна, Марія проводила час у військових госпіталях і разом з медсестрами самовіддано доглядала за пораненими, її стали називати «матір’ю поранених». Всупереч приписам лікарів королева не користувалася гігієнічними гумовими рукавичками і не боялася обіймати солдатів, які були на порозі смерті. Коли ж їй робили зауваження, Марія грайливо відповідала: «А ви не вважаєте, що їм приємно цілувати мої оголені руки?»

Закінчилась Перша світова війна, на Паризькій мирній конференції держави Антанти відмовилися виконати обіцяне – приєднати до Румунії Трансільванію та інші сусідні землі. Тоді до Парижа поспішила королева Марія, яка вже встигла набути європейської популярності. Столична преса зробила «румунській Жанні Д’арк» захоплюючий прийом, королева зустрічається з Вільсоном, Черчіллем, Пуанкаре, захищаючи інтереси своєї країни. З приєднанням Трансільванії Румунія перетворилася в найбільшу державу на Балканах, адже її територія збільшилася в чотири рази, а населення подвоїлося. Але зі сходженням на трон сина Кароля ІІ популярність королеви-матері почала йому заважати, і Кароль перевіз Марію подалі від королівського двору в невеликий палац на березі Чорного моря, де вона й прожила до своєї хвороби 1938 року.

Марія короліва Румунська

Лікувати її взялися німецькі лікарі, Румунія на той час була союзницею Німеччини, Гітлер особисто контролював стан пацієнтки, але смерть підступала і помирати королева захотіла в країні, в якій її коронували. Стверджують, ніби Кароль, посилаючись на дорожнечу, відмовився надати матері літак. Фюрер виявився галантнішим і запропонував Марії санітарний літак «Люфтваффе», однак горда королева відхилила цю пропозицію й вирушила на батьківщину потягом. Сонце розпікало дах вагона, селяни на шляху прямування покривали королівський експрес гілками та поливали холодною водою. Коли 18 липня 1938 року потяг прибув у Чернівці (вся Північна Буковина тоді входила до Румунії), королева померла.

Чи ж спочила Марія Румунська у Румунії, як бажало її серце? Питаня риторичне, але нехай для пам’яті про романтичну королеву буде аргументом, що відійшла до Бога вона там, де її приймали як королеву.

Як і інших монархів, поховали Марію в королівській усипальниці церкви міста Куртя-де-Арджеш, але з її іменем пов’язана історія ще однієї видатної історичної пам’ятки Румунії, замку Бран. Його тепер пов’язують з воєводою Владом Цепешом, або, як його прозвав ірландський фантаст Бром Стокер – князем Дракулою, і всі туристичні агенції світу успішно продають тури в Румунію, якщо вони передбачають відвідання замку Дракули. Ставши воєводою, він неодноразово здійснював набіги на задунайські володіння Оттоманської імперії, за незначний час навів лад у своїх землях, передусім заборонивши красти. І простолюдина, і дворянина – якщо його впіймали «на гарячому» при крадіжці чи на якомусь іншому злодійстві – чекав суд Влада Цепеша і часто той самий вирок: винного садовили на кіл.

Трансільванія

До речі, у перекладі з румунської «цепеш» і означає «той, хто садовить на кіл». Жорстоким був волоський воєвода, проте тільки своєю залізною волею і холодним серцем він зміг на деякий час утримати турецьку навалу на Європу, південними воротами якої є Трансільванія – мальовничий гірський край, що розкинувся на південних відрогах Карпат поряд із історичними Волощиною та Молдовою.

Ще один парадокс румунської історії: Влад Цепеш, який не був упирем ані монстром, тільки декілька разів ночував у замку Бран, з яким тепер пов’язують його ім’я, було це, коли воєвода йшов з походом на Трансільванію. Довгі роки військовий замок був занедбаний, і тільки у 20-ті роки, коли Трансільванія перейшла до Румунії, місцева влада подарувала його королеві Марії, яка влаштувала в ньому райський закуточок і часто усамітнювалась там.

Проте не королями і князами, насамперед, славиться сьогодні Румунія і її Православна Церква, до якої входить понад 13 тисяч церковних одиниць (парафії, монастирі, скити), серед них 531 чернеча община, понад 11 тисяч представників духовенства. До речі, до Румунської Православної Церкви відносять себе 19 мільйонів громадян країни, що становить 83% від усього населення, а в усіх державних школах Румунії викладають основи православ’я як обов’язковий предмет з першого по восьмий клас, а з дев’ятого по дванадцятий – на добровільній основі. Найбільшою святинею православних румунів і життєдайними свідками їхньої віри є святі подвижники та святі обителі. І найвідомішим серед мучеників на території сучасної Румунії залишається святий великомученик Іоанн Новий, названий за місцем останнього спочинку – Сучавським. Жив святий у XIV столітті в грецькому місті Трапезунд, займався торгівлею,і одного разу йому довелось у торгівельних справах подорожувати Чорним морем. Капітан корабля не визнавав Христа і ввійшов у суперечку зі святим Іоанном, зачаївши на нього злобу. Під час зупинки у сучасному Білгород-Дністровському капітан заявив градоначальнику-язичнику, що на борту є людина, яка бажає теж поклонитись вогню.

Градоначальник з почестю запросив Іоанна, проте, дізнавшись, що той сповідує християнство, віддав святого на тортури. Після чесної кончини великомученика його останки були з пошаною поховані християнами Білгород-Дністровська, який на той час входив до Молдовського князівства. А близько 1400 року мощі великомученика були перенесені до столиці князівства – міста Сучави і покладені до величного собору св. вмч. Георгія. Згодом довкола собору виник монастир, названий на честь святого, куди й сьогодні приїжджають тисячі прочан з усього православного світу. Традиційно до св. вмч. Іоанна звертаються представники торгівлі та бізнесу, сподіваючись, що святий, знаючись на тонкощах торгівельної справи на власному досвіді, допоможе і їм налагодити свій бізнес. Проте більшість все ж звертаються до великомученика за підтримкою у вірі, за благословенням на богоугодне життя і за молитвою.

Монастир Сучевиця

Переважну більшість найвідоміших монастирів та храмів Південної Буковини, столицею якої є місто Сучава, було споруджено коштом воєводів та господарів Молдовського князівства, чільне місце серед котрих по праву належить святому воєводі Стефанові Великому. Це був, мабуть, найулюбленіший та найшановніший державний правитель Румунії – за п’ятдесят років правління Молдовою Стефан Великий отримав перемогу над турками у тридцяти чотирьох битвах із тридцяти шести. Перед кожною битвою Стефан Великий приходив до свого духівника преподобного Даниїла Отшельника до печери і брав благословення і після кожної засновував монастир або ж споруджував храм – в подяку Богові за милість до поневоленого турками православного народу. Господь щедро благословляв подячні підношення святого воєводи – до сьогодні храми й обителі, засновані Стефаном Великим, вражають своєю композиційною довершеністю та архітектурною вишуканістю. Монастир Путна поблизу кордону з Україною – перша  і найбільш відома обитель, збудована святим воєводою 1469 року – носить ще й назву «Румунський Єрусалим», тому що саме тут покояться мощі святого Стефана Великого, до якого ось уже п’ять століть приходять вдячні нащадки, щоб помолитися й отримати благословення.

Монастир Сучевиця, фреска Лествиця

Монастир Сучевиця у хронологічному відношенні – останній монастир із фресками, збудований у Південній Буковині. Заснований він митрополитом Георгієм Могилою (в румунській транскрипції – Мовилою) 1584 року на місці дерев’яної церкви, сюжети для розпису взяті з історії християнства, грецької та романської культури. Домінуючий колір – зелений. Грізні башти й мури монастиря, незабутні яскраві фрески «Страшний суд» та «Лествиця чеснот» створюють образ суворого, але надійного перевізника через житейське море – було б дивно, коли б серед такої первозданної краси і духовної наснаги не народився новий проповідник чи святитель, добрий пастир для Божих овець. Саме монастир Сучевиця, споруджений і облюбований братами зі славетного роду Могил, серед котрих – молдовський господар Ієремія і волоський Симеон, дав благословення на чернечий і подвижницький подвиг майбутньому митрополитові Київському Петру Могилі.

 

…Осінь. Степовий вітер з Дунайської рівнини залітає в місто, яке перепиняє йому шлях до Карпат. Що може робити вітер серед міста – чи в Києві, чи в Бухаресті? Ганяти вулицями опалий лист, зривати старі афіші, здіймати спогади, які без уваги нащадків залишатимуться такими ж незначущими для світу, як це осіннє листя… Балканська осінь – час спогадів про королів і князів, про тих, хто боронив від неприятеля свою віру і хто беріг її. Взірець для наслідування сучасникам і безмежне поле для роздумів про Бога, про свій народ і свою Вітчизну.

Архімандрит Пафнутій (Мусієнко)

Київ–Бухарест

Теги

Опубликовано: вт, 24/11/2015 - 15:11

Статистика

Всего просмотров: 1

Популярное за 7 дней

Реклама

Реклама:
Социальные комментарии Cackle