Проповідь архімандрита Маркелла (Павука), духівника Київських духовних школ, у Світлий вівторок у православній церкві Святителя Миколая м. Коломиї на Галичині.

Христос Воскрес!

Всі ми, дорогі брати і сестри, переживали такі моменти, коли в нас якось по-особливому горіло серце. Це траплялося під час уважної молитви, сердечного каяття у своїх гріхах або під час зустрічі з цікавою людиною, у процесі читання якісної художньої літератури, перегляду гарного кіно чи слухання класичної чи народної музики. Зазвичай таке відчуття буває короткочасним і не завжди впливає на спосіб нашого життя та образ мислення.

Сьогодні, у Світлий вівторок, у храмах читають Євангельське зачало, де  вказується на особливе загоряння серця, що сталося у двох учнів Христа під час їхньої подорожі з Єрусалима до Емауса. Лука і Клеопа спочатку не впізнали Спасителя. Євангеліст Лука пояснює це тим, що їхні очі були утримані. Іншими словами, тілесно вони бачили, але не мали духовного бачення. І Сам Спаситель вказує їм на те, що вони були нерозсудливими й повільними серцем, тобто їхні розум і серце не могли вміщати пророчі слова про те, що Христу судилося постраждати та воскреснути. Лише після того як Ісус розтлумачив їм Святе Письмо, вони почали відчувати, що спілкуються не з простою людиною; а тому стали просити Його, щоб розділив з ними вечерю. І ось у момент, коли Христос переломив хліб, у них відкрилися очі й вони впізнали Спасителя. Але водночас  Він став невидимим для них. Під враженням від почутого та побаченого вони пригадали, що саме коли Христос пояснював їм Святе Письмо, у них особливо горіло серце. Отже, учні відразу повернулися до Єрусалима, щоб розказати про все апостолам. Але вони вже отримали звістку від Петра, що Христос воскрес, і з радістю прийняли ще одне свідчення від Луки й Клеопи (див. Лк. 24:12–35).

Ця євангельська історія  навчає нас уважно читати Святе Письмо, щоб розуміти кожне слово з прочитаного. Якщо ми покладемо руку на серце, то мусимо зізнатися, що не завжди так буває. До того ж більшість людей взагалі не читає Євангеліє і не знає його зміст. Причина цього в тім, що розум наш затьмарений гріхами й нездатний сприймати духовні речі, а серце через надмірну пристрасть до речей цього світу неспроможне відчувати велику спасительну силу Слова Божого. Для багатьох людей Слово Боже взагалі як темний ліс. Дехто заходить сюди, проте без провідника, тобто досвідчених тлумачів – святих отців Церкви, і сприймає Святе Письмо так, як підказує серце. Але, як було сказано, оскільки серце людей затьмарене пристрастями, то вони радикально перекручують і спотворюють зміст Євангелія.

У багатьох із нас є знайомі, які потрапили до секти чи опинилися в розколі, й нічим ми не можемо їх переконати. Як діяти в такому випадку? У Луки й Клеопи серце почало загорятися тоді, коли Христос відкрив їм гірку правду про їхній духовний стан, що вони нерозсудливі та повільні серцем. Утім, не кожен може так викривати. Для цього ми самі повинні полум’яніти серцем і знищити в ньому будь-яку нечистоту.

Лука й Клеопа впізнали Спасителя лише після того, як Він розділив із ними трапезу, переломив хліб. Це означає, що й ми повинні до людей, які далекі від Церкви, ставитися з великим милосердям, втішати їх, не нехтувати їхніми проханнями. Не завжди у нас так буває. Іноді до таких людей ми ставимося зверхньо, без елементарної поваги й любові. Ось чому наша проповідь про Христа буває безплідною.

Врешті-решт, коли Лука й Клеопа дізналися про воскресіння Христа, то вони, не гаячи часу, повернулися до Єрусалима, щоб повідомити про це інших апостолів. Так і ми всі повинні бути налаштовані по-місіонерському. Ми можемо проповідувати Христа не лише словами, бо не всі мають такий дар, а конкретними добрими справами у себе вдома й на роботі. Ми маємо бути християнами не лише в неділю, коли йдемо до церкви, але й повсякчас, незалежно від того, чим займаємося.

Коли деякі миряни спитали у преподобного Іоанна Ліствичника, як їм у миру спасатися, то він їм відповів: «Живіть згідно із заповідями Божими, нікого не обманюйте, не крадіть, ходіть до церкви, будьте задоволені своїми жінками й ніколи не зазіхайте на чужих. Якщо ви так будете жити, то недалеко будете від Царства Божого».

Отже, наше побожне життя – це найкраща місіонерська проповідь. І лише від такої проповіді можуть загорітися серця тих людей, які нині далекі від Церкви Божої. Амінь!

Христос воскрес!