Про історію створення та діяльність Свято-Володимирського братства тверезості при Синодальному відділі УПЦ у справах молоді.

Українська Православна Церква опікується не тільки душевним здоров’ям людини, велика увага приділяється і її фізичному та психологічному стану, оскільки з точки зору Церкви – зцілення – це комплексна турбота про дух, душу і тіло.

Соціальне служіння Української Православної Церкви в сфері подолання алкоголізму і наркоманії проводиться Свято-Володимирським братством тверезості при Синодальному відділі УПЦ у справах молоді. Братство має регіональні представництва в Києві, Дніпрі, Одесі, Донецькій, Хмельницькій та Волинській областях, але допомога людям, які потрапили в складні життєві умови у зв’язку із зловживанням алкоголем чи наркотиками надається по всій Україні. Було б тільки бажання.

Про соціальне служіння УПЦ у сфері подолання алкоголізму та наркоманії у Волинській області розповів Телеграм-каналу «Вітраж інформ» протоієрей Степан Ярема.

 – Як народилася ідея Свято-Володимирського братства тверезості?

– Десь 12 років тому сам для себе я вирішив жити тверезо. Вже за місяці 2-3 після цього в нас організувалося Волинське православне братство тверезості. Всі були однодумцями в цьому плані та людьми, які колись зловживали алкоголем. Це лікарі, підприємці, звичайні віряни, які побачили, що з алкоголем їм не по дорозі, м’яко кажучи, і вирішили, що тверезе життя – це не тільки правильно, але й комфортно.

А ще через місць, приблизно, мені зателефонував отець Віталій Бакун із м. Ясинувата Донецької єпархії УПЦ, до речі, він виходець із Волині, і виявилося, що наша ідея була не новою, оскільки на Донеччині вже роки 2-3 існувало Донецьке православне братство тверезості. Ми познайомилися, і отець Віталій ініціював ідею об’єднання в Україні таких «вогників» тверезості – священиків, інших людей, котрі ведуть тверезий спосіб життя і можуть допомогти в цьому тим, хто сам не може впоратися зі своїми проблемами алко- і наркозалежності, а також проводити роботу з профілактики і наданню допомоги в реабілітації.

Таким чином, ми почали збирати контакти по всій Україні тих парафій і благочинь, які хотіли б доєднатися до цієї справи. Ми почали телефонувати, знайомитись. На той момент відгукнулося 9 єпархій, чиї священики хотіли приєднатися. Усі разом ми вирішили, що таке братство має бути єдиним центром.

Ми зверталися до різних соціальних відділів УПЦ, у відділ «Церква і медицина» при нашому Синоді, але нашу ідею підхопив лише владика Іона (Черепанов). Ми зустрілися в Іонинському монастирі, розповіли про те, хто ми такі, що і як прагнемо зробити, і владика взяв нас під своє крило, тобто в Синодальний відділ Української Православної Церкви у справах молоді. Владика Іона сам пішов до Блаженнішого Митрополита Володимира з нашим листом-проханням, щоб було засноване таке Всеукраїнське Братство, і Блаженніший надав своє благословення. Так і з’явилося Братство тверезості при Синодальному відділі УПЦ у справах молоді, назване на честь священномученика Володимира (Богоявленського), адже він сам був тверезником, випустив багато книг на тему тверезості, заснував Братство тверезості. Він турбувався, щоб і духовенство, і віряни вели тверезий спосіб життя і вважав, що це – правильний моральний образ пастиря.

– А яка основна мета і завдання Братства?

– Долучити людей до тверезого і здорового способу життя, допомогти тим, хто потрапив у залежність від алкоголю та наркоманії.

Якщо брати в ідеалі, профілактична робота і реабілітація мають бути розділені, це два суміжних напрямки, проте зовсім різні. Ми маємо два завдання – пропагувати здоровий спосіб життя на власному прикладі, особливо серед молоді, і власне реабілітація.

Необхідно надавати консультативну допомогу також рідним залежної людини. Все саморуйнування близької людини проходить у них на очах, вони живуть не своїм життям, а життям «хворого», і треба допомагати їм. Часто людина, яка зловживає алкоголем або наркотиками, обманює своїх рідних. Її все влаштовує, а щоб не розбиратися у проблемі, такі люди кажуть: «Я хочу, але не можу кинути».

Ось, наприклад, плаче мама одного: «Він хоче кинути, але не може!» Я кажу до чоловіка: «Добре. Збирайся, на три тижні поїдемо лікуватися». А він мені: «Ой, я не можу. Мені завтра на роботу та й плани в мене, часу мало…». Я повертаюся до заплаканої жінки і кажу: «Бачите? Він не хоче». Тобто алко- чи наркозалежна людина не збирається кидати свої погані звички, вона «водить за носа» близьких і рідних, щоби їй співчували, але сама нічого робити для допомоги собі навіть не збирається. Моє завдання в такий ситуації – розкрити очі таким людям. Тоді вони, можливо, змінять свої погляди і зможуть реально допомогти рідній людині врятувати своє життя і здоров’я.

– Яку соціальну роботу веде Братство?

– Робота ведеться одразу в декількох напрямках. Ми влаштовуємо форуми та конференції. Перша наша конференція пройшла 10 років тому в Києві. Тоді ми вирішили, що Братство потребує призначення голови, тобто керівника, адже з першу робота велася поодиноко на парафіях і благочиннях, священики молилися, проповідували, вели бесіди. Бог почув наші молитви і цю посаду обійняв архімандрит Іоасаф (Перетятько), який, до того ж, вів абсолютно тверезий спосіб життя.

Під його керівництвом у нас вже пройшло два продуктивних всеукраїнських форуми священнослужителів і вірян «Соціальне служіння Української Православної Церкви в сфері подолання алкоголізму та наркоманії».

На сьогодні ми маємо 30 священиків по всій Україні, які самі пройшли важкий шлях, ведуть повністю тверезий спосіб життя, які спілкуються як однодумці з алко- та наркозалежними людьми, котрі хочуть розпочати нове життя.

На форумах ми спілкуємося, розповідаємо, яку роботу в напрямку подолання алкоголізму ведемо на парафіях та в єпархіях, які профілактичні заходи використовуємо, ділимося досвідом, порадами, планами роботи Братства на майбутнє.

Великим досягненням вважаю те, що ми знайшли реабілітаційні центри по всій Україні, куди можемо направляти людину, точніше – які можемо порадити людині із залежністю відвідати. Це – реабілітаційні центри, які дотичні до Православної Церкви. По Україні таких центрів нараховується до 10, і кожен священик, який поїхав з нашого форуму, поніс інформацію про ті центри до своїх парафій та вірян. Проблема в тому, що люди не знають про існування таких реабілітаційних центрів, які дотичні православ’ю і надають допомогу залежним людям. Взагалі люди часто бояться звертатися туди, оскільки є сумнівні центри, що мають на меті не допомогу людині, а переслідують якісь свої інтереси. А люди хочуть мати і бачити людину, якій вони довіряють.

До війни профілактична робота в нас проводилась на високому рівні. Це були марші тверезості, лекції у вищих навчальних закладах. Але війна і карантин багато що змінили. Маршами ми вже не ходимо, а лекції перейшли у дистанційну площину.

– А як проходить робота Братства із залежними людьми в Україні?

– Наприклад, у нас на Волині, люди дізнаються з різних джерел про існування нашого Братства, телефонують, приїжджають, і ми починаємо з ними працювати. Спочатку проводимо консультативну розмову. Мені, наприклад, хватає цього, щоб зрозуміти, яка людині потрібна допомога, на якій вона стадії. Можливо, людину треба відправити до нарколога, а, можливо, їй просто не вистачає розмови, щоб розібратися в собі і зрозуміти, що вона може припинити пияцтво самостійно. Такі приклади були. А буває і так, що людині потрібен саме реабілітаційний центр, де їй нададуть комплексну допомогу. В такому випадку я даю контакти відомих мені реабцентрів і початкову інформацію щодо центрів, які добре знаю і регулярно відвідую. На жаль, на Волині такого реабілітаційного центру немає, найближчий – біля Києва.

– А в цьому реабілітаційному центрі Ви проводите якусь роботу з алко- і наркозалежними людьми?

– Так, намагаюся відвідувати його хоча б раз на три місяці. За 10 років добре знаю керівництво, методи роботи, результати. Зазвичай, якщо в мене є якісь справи в Києві, я обов’язково відвідую цей реабілітаційний центр, де спілкуюся саме з реабілітантами.

– Як проходить ваше соціальне служіння зокрема в Луцьку?

– Насамперед, людина, якій потрібна допомога, чи її рідні телефонують мені. Я пропоную зустрітися особисто хоч раз, спілкуюсь і після цього можу запропонувати якусь допомогу чи надати рекомендації. Братство зустрічається двічі на тиждень, я запрошую людину на ці зустрічі, розповідаю чим закінчується це загравання з алкоголем, оскільки часто рідні не говорять правди.

– Що вдалося здійснити Братству за останній рік?

– Звертається до нас багато людей. Щотижня є дзвінки, а після проведеної роботи я знаю багато осіб, які зараз проходять реабілітацію, і знаю напевно 15 людей, які ведуть повністю тверезий спосіб життя після нашої допомоги.

– Отець Степан, підсумовуючи нашу розмові, скажіть, куди може звертатися людина із залежністю, яка прагне розпочати нове життя і кинути свої руйнівні звички?

– На сайті нашого Свято-Володимирського братства тверезості при Синодальному відділі УПЦ у справах молоді, є адреси, контакти, куди можна звернутися.

Ми завжди готові простягнути руку допомоги тим, хто насправді цього потребує. Розумієте, буває, що людині просто потрібно дати тверезе середовище, дати цей грунт жити тверезо, і все буде добре.

Олена Сухиніна,

спеціально для Телеграм-каналу «Вітраж інформ»