Про благодійну діяльність православних на Закарпатті.

Творити добро, поки є час та поки промінь душі не погас. З такими думками та почуттями здійснює свою місію Молодіжний відділ Мукачівської єпархії УПЦ. Благодійна діяльність Української Православної Церкви на Закарпатті не обмежується тільки якоюсь разовою допомогою нужденним. Щоденна копітка праця духовенства і православної молоді допомагає сиротам, знедоленим, хворим і засудженим відчувати на собі просту людську турботу і захист Господа. Мета всіх благодійних проектів Церкви – множення любові до Бога, утвердження віри в Нього.

Восьмий рік поспіль з благословення митрополита Мукачівського і Ужгородського Феодора Молодіжний відділ єпархії під керівництвом архімандрита Агапіта (Шпиняка) займається місіонерською діяльністю в Мукачевому та на Іршавщині.

Важко перелічити всі напрямки, якими займаються молодь: опіка учасників бойових дій, сиріт, малозабезпечених, безхатьків, місіонерська діяльність в інтернатах, будинках престарілих, недільних школах і т.д.

«Ми відвідуємо самотніх, безпритульних. Щотижня роздаємо гарячі обіди нужденним, а також приносимо їжу людям стареньким, які не мають можливості по силі, чи по здоров’ю, або по фінансовій частині собі щось зварити. Підтримуємо, допомагаємо, а все інше – по силі, по можливості – прибрати, приготувати. Стараємося, щоби люди відчули себе  потрібними у цьому світі.

Також ми збирали до школи діточок із малозабезпечених сімей і сиріт, дітей, які втратили на війні своїх батьків. Наша акція називається «Щасливий рюкзачок» або «Шкільний подарунок». Напередодні 1 вересня дітям вручаються рюкзаки з канцелярією та іншим шкільним приладдям», – розповів о. Агапіт. 

Не залишаються поза увагою Молодіжного відділу дитячий будинок, інтернат і реабілітаційний центр, де знаходяться діти та інші люди, які потребують лікування чи реабілітації.

«Перш за все, в нашій діяльності нам допомагає Господь, Матір Божа, наш владика митрополит Феодор, який завжди підтримує всі благодійні проекти і починання: щоби відвідати, втішити й допомогти тим, кому це потрібно. Не обійтися нам у роботі без допомоги нашої православної молоді – Молодіжне братство імені Іоанна Предтечі, яке я очолюю, допомагає сім’ям по селах, містах не тільки нашого Закарпаття, але й України.

Гасло нашого молодіжного братства: «Твори добро, поки є час, поки промінь душі не погас». І ми поставили собі за мету – допомагати! Не один раз – на Пасху чи Миколая, а протягом всього року. «Ми» – це студенти, їхні сім’ї, парафіяни нашого Селецького монастиря, волонтери, які не байдужі до людей, до людського горя, до людського життя, тому що всі ми пам’ятаємо: життя – буття, а буття – творіння.

Щороку наше Молодіжне братство збільшується, тому що люди не залишаються байдужими у такий нелегкий час, бо найголовніше – це спасіння своєї душі. Це не тільки прийти і допомогти. У нас проходять і бесіди. Це потрібно не для того, щоби хвалитися або казати: «Ось, це я зробив», а щоб упасти до ніг Христа і сказати: «Ось я і мої діла, які я встиг зробити на тимчасовому світі». І ми завжди наголошуємо, що наше прибування на планеті Земля є тимчасовим, і потрібно багато встигти, щоби прийти до Христа, коли Він покличе, зі своїми ділами, і прославити свою душу.

На Пасху ми зробили величезний такий проект – спекли  12 тисяч пасок. Долучились до цієї акції не тільки жителі України, але й Америки та інших країн, які вже вважається нашими друзями, волонтерами, щоб подарувати людям трошки того, на що вони заслуговують.

Також у нас є, як ми кажемо, підопічні, які на жаль, вже покинули наш світ, перейшли у вічність. Ми доводимо до ладу їхні могилах, ставимо живі квіти, доглядаємо те чи інше місце захоронення.

Звісно, буває по-різному. Приходиш до людей, які тебе уперше бачать, але відчуваєш, як вони щиро відкривають свої серця. Бо вони бачать ту іскринку, бачать ту віру, надію і любов, яку несе їм молодь, яку несуть їхні сім’ї», – розповів о. Агапіт.

Як кажуть православні волонтери Мукачівської єпархії УПЦ: «Своїх волонтерів ми виховуємо самі».

За словами Марселіни Келемен, яка протягом багатьох років веде активну волонтерську діяльність, у місіонерській роботі в Мукачевому та Іршаві задіяно багато проектів.

«У той час, коли все починалося, ми навіть не думали, що настільки все може бути масштабно. Можна сказати, що я – волонтер із дитинства, бо моя покійна мама займалася так само волонтерством. І з самого дитинства я бачила, як робити добро. З часом, подорослішав, ми організували волонтерський рух на Іршавщині, де я жила певний час, і цей рух діє майже 10 років.

З кожним роком кількість волонтерів збільшуються. Знаєте чому? Бо діточки в школах-інтернатах, які ми відвідуємо, дорослішають. Вони пам’ятають, як їм дарували казку, і хочуть ту казку дати комусь іншому. Дітки з незаможних сімей теж дорослішають, і вони пам’ятають, як колись в їхні старі двері постукав помічник Святого Миколая, приніс подаруночки. Вони хочуть ту радість передати далі. И так щороку нас більшає.

Щоби стати волонтером, я думаю, потрібно самому пережити складні часи. Бо коли до тебе, у твої двері сімейні, стукає якась біда, коли в тебе немає чим нагодувати своїх дітей або ти бачиш, як важко твоїй мамі, тоді ти замислюєшся. Саме таких волонтерів у нас дуже багато. Які, бачачи свою проблему життя, хочуть, щоб іншим було легше.

Або ось, наприклад, до нас прийшли хлопці. Вони православні, але ще не дозріли, щоб ходити до храму. Та й бажання творити добро в них вельми буденне. Але замість того, щоби пограти в футбол чи посидіти в гаджетах, вони йдуть з нами до сиротинця і бачать оченята діточок, які радо біжать нам назустріч. А потім відвідують з нами бабусь, передають допомогу і чують вдячне: «Спасибі, дитино!» Такі люди просто тануть. І іншим разом вже самі телефонують: «Коли їдемо?»

Найочікуванішою подією у нас завжди є осінній фестиваль, де ми збираємо пожертви для онкохворих діточок. На цьому фестивалі співають наші православні церковні хори – величають Господа і Божу Матір. Величезні кошти можна зібрати, і вони допомагають рятувати життя.

З листопада в нас розпочинається велика підготовка до свята Святителя Миколая. Потім поїздка до Почаївської лаври, Різдвяні акції – концерти, збори коштів, колядування в дитячих будинках, домах пристарілих, у самотніх бабусь.

Ми дуже зближуємося з цими людьми. Коли в мене було вінчання, в день весілля ми з чоловіком залишили гостей, купили два тортики й поїхали в дитячий будинок. Діти були здивовані, що ми зробили їм такий сюрприз: наречена в білому вбранні приходить із тортиком.

Тобто ці люди стали нам ближче. Ми – як одна велика сім’я.

Головне, щоб у волонтера було добре серце. Кажуть, що волонтерство – піар, ним займаються або багаті, або ті, кому нічого робити. Ні. Насправді волонтерство – це бажання допомогти. І це справді віра, бо якщо ти віруєш у Бога, ти не можеш не бути волонтером. Бо Господь заповідає робити добрі справи».

Олена Сухиніна