Звідки бере початок руйнівна політикаразрушительная политика фанарских ієрархів.

Мелетій (Метаксакіс) в США. Фото 1921 р.

Не погрішу проти істини, коли скажу, що останні дії Константинопольської Патріархії шокували багатьох віруючих нашої Церкви. Якщо до агресії з боку вітчизняних політиків, розкольників і інославних віруючий народ більш-менш звик, то побачити в ролі агресора братів по вірі і дивно і незвично. Тим більше що, незважаючи на деякі складності, до самого останнього часу Константинополь послідовно декларував підтримку єдиної канонічної Церкви на території України. Але звернемося до історії Церкви початку XX століття – і «дивна» політика Константинопольського престолу стане дуже знайомою.

В даному випадку не можна не згадати історію Патріарха Мелетія, особистості багато в чому неординарної, хоча б тому, що він послідовно був Предстоятелем трьох Помісних Церков: Елладської, Константинопольської та Александрійської. Але Патріарх Мелетій неординарний також і своєю церковною політикою, і своїми діяннями, плоди яких православ'я пожинає досі. Ось тільки назвати ці плоди благими не повертається язик.

Мелетій (в миру Еммануїл Метаксакіс) народився в 1871 на острові Крит. Навчався в семінарії Святого Хреста в Єрусалимі, після закінчення якої в 1900 був призначений секретарем Священного Синоду Єрусалимської Патріархії. Через кілька років, вже будучи в сані архімандрита, Мелетій (Метаксакіс) зумів проявити себе не кращим чином. У 1908 в Єрусалимській Церкві почалися заворушення віруючих арабського походження, які вимагали рівності в правах арабів і греків (традиційно в Єрусалимській Патріархії керівні посади займали тільки греки) і створення змішаної ради з духовенства і мирян для управління справами православної громади Єрусалима. Єрусалимський Синод всі ці пропозиції відхилив. При цьому члени Синоду запідозрили Єрусалимського Патріарха Даміана в прихильному ставленні до православних арабів і скинули його. Через короткий час це діяння визнали незаконним, Патріарх повернувся, єпископи покаялися, а організатори смути, в тому числі і архімандрит Мелетій, були вигнані з території Єрусалимської Церкви.

Влаштувався він на Кіпрі, в той час зайнятому британцями. Грецький історик А. Зервудакіс навіть стверджує, що саме там Мелетій нібито вступив в масонську ложу. Але, так чи інакше, з цього моменту Метаксакіс був на дуже хорошому рахунку у британського уряду. У 1910 він стає митрополитом Китійским (у складі Кіпрської Православної Церкви).

У розпал Першої світової війни Метаксакіс переїжджає в Афіни, де незабаром за підтримки тодішнього грецького прем'єр-міністра Венізелоса, що відрізнявся крайнім націоналізмом, стає архієпископом Афінським і Предстоятелем Елладської Православної Церкви під ім'ям Мелетій III (1918-1920). Втім, після відставки Венізелоса в 1920 Мелетій, який не користувався любов'ю місцевого духовенства, також був зміщений і виїхав у США, де тимчасово керував грецької архієпіскопією.

Чому Мелетій (Метаксакис) ніде надовго не затримувався і не здобув любов оточуючих, пояснюється його характером і поглядами: і в Єрусалимі, і в Кіпрської Церкви, і на Афінській кафедрі Мелетій проявив себе авторитарною людиною, схильною до інтриг, зі специфічним модерністським поглядом на православ'я. Вже в Афінах він вів переговори про єдність з Англіканською церквою, не залишав близьких контактів з англіканами і перебуваючи в США, де брав участь в англіканському богослужінні. Водночас він залишався кліриком Елладської Православної Церкви, Синод якої у 1921 р. створив спеціальну комісію з розслідування діяльності колишнього архієпископа Афінського, яка визнала порушення ним канонів. 9 грудня 1921 Синод Елладської Церкви постановив вивергнути Мелетія з Сану, але в цей самий час його несподівано для багатьох обрали Константинопольським Патріархом. На Синод було надано тиск, і вже в наступному році постанову про виверження Мелетія відкликали. Варто відзначити, що тиск чинився і на кліриків Константинопольської Патріархії, які обрали колишнього Афінського архієпископа у Вселенські патріархи. За свідченням митрополита Германа (Каравангелиса), зубожілій Патріархії пообіцяли 100 000 доларів (величезна на ті часи сума) [1].

Ставши Константинопольським Патріархом (під ім'ям Мелетій IV), Метаксакис за своє коротке (менше двох років) правління зміг розвернутися по повній.

Трохи більше ніж через місяць після інтронізації 1 березня 1922 р. він скасував томос одного з своїх попередників, виданий раніше грецьким парафіям у США, і тим самим одноосібно повернув їх в юрисдикцію Константинополя. Зрозуміло, це викликало протест з боку Елладської Церкви і церковні негаразди в грецькій діаспорі, які тривали до 1931 року.

В березні 1922 Мелетій видає ще один томос, який стверджував право Константинопольської Патріархії на «безпосередній нагляд і управління всіма без винятку православними парафіями, які знаходяться поза межами помісних православних Церков, в Європі, Америці й інших місцях»[2].

На підставі присвоєного собі права і користуючись важким становищем Руської Православної Церкви за більшовицької влади, Патріарх Мелетій починає активно втручатися у справи єпархій, що знаходяться в юрисдикції Московського Патріархату: польських, естонських і фінських.

Так, у березні 1923 він стверджує обрання Митрополитом Варшавським і Волинським і «всієї Православної Церкви в Польщі» єпископа Діонісія (Валединського) (того самого, який у 1941 р. в окупованій німцями Україні організовує другу, після 20-х років, «Українську Православну Автокефальну Церкву»).

У липні того ж року Патріарх Мелетій особливим томосом приймає в свою юрисдикцію Ревельську єпархію Руської Церкви під ім'ям Естонська православна митрополія в якості автономії.

Тоді ж і також одноосібно іншим томосом Мелетій створює з російських парафій в Фінляндії Фінляндську Православну Церкву, яка на правах автономії теж входить до складу Константинопольського Патріархату, незважаючи на всі протести Руської Церкви.

Але й сама Руська Православна Церква на території Радянської Росії не залишилася без втручання нового Вселенського Патріарха.

Влітку 1922  після арешту св. Патріарха Тихона і виникнення обновленського розколу Константинопольська Патріархія вела переговори з радянською владою про можливе визнання обновленського «Вищого церковного управління» та участь в суді над святителем Тихоном [3]. І хоча в 1923 Константинополь офіційно засудив обновленців, але загравання з ними продовжилося.

Одночасно з цим Мелетій чинив тиск і на Керуючого російськими православними парафіями Московської Патріархії в Західній Європі митрополита Євлогія (Георгієвського), щоб він зі всім підвідомчим йому кліром і паствою і з усім церковним майном перейшов в юрисдикцію Константинополя. У 1923 цей проект не вдався, але в 1931-му, вже при наступниках Мелетія, все-таки був здійснений.

Крім захоплень чужій канонічній території Патріарх Мелетій спробував здійснити широку програму реформ, для чого з 10 травня по 8 червня 1923 в Константинополі під його головуванням було проведено «Всеправославний конгрес» з дев'яти осіб, у якому взяли участь і російські архієреї: архієпископ Олександр (Немоловський) і архієпископ Анастасій (Грибановський) (хоча вони і не були уповноважені представляти Руську Церкву).

«Всеправославний конгрес» був націлений на давню мрію Мелетія Метаксакіса - унію з англіканами. Для цього прийняли рішення про введення нового календаря, який би збігався із західним григоріанським. Тоді ж Конгрес позитивно висловився і про допустимість вступу кліриків в шлюб після хіротонії, в тому числі і повторний для вдівців. Також було вирішено скликати Всеправославний або Вселенський Собор. Щось знайоме, чи не так?

Потрібно сказати, що на той момент бурхлива діяльність Патріарха Мелетія на Константинопольській кафедрі (як перед цим і на попередніх) не викликала співчуття у кліру і мирян. Невдоволення було настільки велике, що Патріарх-реформатор під приводом хвороби залишив Фанар і перебрався на Афон, де під тиском нового грецького уряду і архієпископа Афінського Хризостома був змушений 20 вересня 1923 підписати зречення. Така доля багатьох, хто покладається на світську владу: спершу чинять тиск на інших в твою користь, потім – вже на тебе самого.

Але залишався не при справах колишній Вселенський Патріарх недовго і менш ніж через три роки, 20 травня 1926, був обраний на Александрійську Патріаршу кафедру під ім'ям Мелетій II, на якій вже перебував до самої своєї смерті.

На Александрійській кафедрі Мелетій Метаксакіс теж встиг багато чого. ПБула проведена задумана ще в Константинополі календарна реформа і прийнятий реформований Новоюліанський кадендар, який практично співпадає з західним, Григоріанським (крім Пасхалії, яка продовжує обчислюватися по-старому), введений незабаром і в багатьох інших Помісних Церквах, що в деяких випадках викликало т.зв. старостильный розкол.

Продовжилися і екуменічні контакти з Англіканською церквою. У 1930 р. Патріарх Мелетій був учасником Ламбетской конференції, де вів переговори про єдність між англіканами і православними і визнав хіротонії, звершені в Церкві Англії. У тому ж році брав участь і у Ватопедській міжправославної комісії з питання майбутнього діалогу з нехалкидонськими Східними Церквами.

Під кінець життя невгамовний ієрарх намагався стати ще й Патріархом Єрусалимським, Але Господь розсудив інакше: 28 липня 1935 Патріарх Мелетій помер у Швейцарії.

Як бачимо, нинішні дії константинопольських ієрархів, які так шокують віруючих, насправді не є чимось принципово новим. Все це вже було майже сто років тому: і претензії на чужі канонічні території, і прийняття одноосібних рішень в складних канонічних питаннях, що стосуються всієї православної спільноти. Але ж чи така політика притаманна саме Константинопольській кафедрі? Ні, звичайно. На Константинопольському престолі побувало 270 архієреїв, серед яких були і мученики, і праведники, подвижники. Питання лише в тому, чому нинішній Константинопольський Патріарх не йде по дорогою своїх святих попередників, а реанімує страшну спадщину Патріарха Мелетія?

Дмитро Марченко

Примечания:

1. Мелетий Метаксакис: митрополит, архиепископ, папа и патриарх // Эл. ресурс: Православие.Ru.  http://www.pravoslavie.ru/orthodoxchurches/page_2702.htm

2. Переход митрополита Евлогия (Георгиевского) в юрисдикцию Константинопольской Патриархии и срыв «Всеправославного Предсобора» («Просинода») сквозь призму фанаро-советских взаимоотношений // Эл. ресурс: http://pstgu.ru/news/smi/2016/06/11/66709/

3. Там же.