Якщо нам цілковито перекрити доступ повітря в приміщення, то ми почнемо задихатися. Якщо джгутом перев’язати кінцівку, то через припинення циркуляції крові вона втратить чутливість і почне відмирати. Якщо нам  тривалий час не давати їсти й пити, то ми помремо від голоду. 

Це очевидні речі, які не потребують жодних доказів. Проте, коли ми, священники, кажемо, що без молитви, регулярної сповіді та причастя святих Христових Таїн людина духовно деградує і помирає, то багато хто сумнівається, бо це не так явно. Наші опоненти відразу можуть вказати на тисячі й мільйони людей, які не ходять до церкви, не беруть участі в її Таїнствах і водночас живуть багато та весело. Часто, коли батьки кажуть своїм дітям іти до церкви, ті їх не слухають. Вони краще сидітимуть годинами в інтернеті, чи підуть розважатися з друзями, чи скажуть, що на це не мають часу, бо потрібно готуватися до уроків.

Однак, як діють наведені вище фізичні закони, так само діють і закони духовні. Хоча відразу це не очевидно, але хто цими законами повністю нехтує, той перекриває собі доступ благодаті Божої і прирікає себе на смерть, як у давнину прирекли себе на смерть наші прародичі Адам і Єва (див. Бут.  2:17). Після того як вони порушили заповідь і спробували заборонений плід, то прожили ще дуже довге життя (Адам прожив 930 років (див. Бут. 5:5)), але воно вже не було повноцінним. Це проявилося в запамороченні їхнього розуму, бо вони намагалися сховатися від всевидящого Бога в деревах раю; у слабкості їхньої волі, бо не мали її для покаяння; в огрубінні серця, бо замість покаяння стали звинувачувати одне одного й замість любові у них з’явилися сором і хіть, а тому виникла потреба ховати свою наготу. Крім цього, вони почали хворіти різними хворобами, які дедалі більше й більше скорочували строк життя наступних поколінь (див. Бут. 3:1–24). Якщо Адам прожив 930 років, то нині людина в середньому живе 70-80 років, і більшість з них, зітхає святий цар і пророк Давид, проводить у стражданнях і марнотах (див. Пс. 89:10).

Нині багато дітей народжується з різними патологіями. Зараз узагалі дуже маленький відсоток щасливих сімей, левова частина обручень закінчується руйнуванням сім’ї. А скільки людей гине щодня на війні, в автокатастрофах, від вживання наркотиків та алкоголю?! І це не лише в нас, а й у різних точках світу. Називають різні причини, переважно економічного та політичного характеру, усіх цих бід і нещасть. Однак це вже наслідки. Головна причина всіх бід – у відступленні від Бога, у нехтуванні законами духовного життя або цілковитій їх формалізації та профанації. 

Щоб хоча б призупинити ці процеси фактичного самознищення, потрібне покаяння, тобто абсолютна переміна способу життя. І не просто переміна, а кардинальна переміна. Хто грішив, нехай тепер живе свято. Тобто хто обманював і крав, хай почне жити чесно. Хто вдавався до розпусти, хай почне зберігати вірність подружньому ложу. Хто пиячив чи вживав наркотики, хай почне вести тверезий спосіб життя на радість сім’ї та всім ближнім. Хто гнівається, як йому здається, справедливо, хай простить і навчиться лагідності й смирення.

Лише так, за допомогою святого життя, можна зберегти сім’ю і країну. Лише завдяки святості можна припинити війну. Лише завдяки святості можна стати справді щасливою людиною (див. Мв. 5:3–12). Той, хто каже, що в наш час це неможливо, обманює не лише самого себе, а й інших. Оскільки духовно-моральний стан більшості людей став дуже примітивним і низьким, то нині, коли ми читаємо житія святих, нам усе це здається благочестивими легендами, казками. Реалії суворого життя спонукають нас не до святості, а до лукавства та хитрощів.

Та всі святі мученики, сповідники, преподобні, святителі, яких Церква згадує кожного дня, – це не легендарні герої, що їх вигадав святитель Димитрій Ростовський, а справжні живі люди, які відрізняються від нас лише тим, що мали рішучість жити не так, як диктує цей світ, а за заповідями Божими.

Були часи, коли люди змагалися одне з одним не в тому, хто кращий стіл на свята накриє, хто більше вип’є вина та горілки, хто краще одягнеться, а саме у святості. А тому під час зустрічі питали одне одного не «Як твоє здоров’я?», а «Як твоя молитва?» або «Як спасаєшся?». І це не були пусті, формальні слова. Якщо відчували, що когось із близьких почали перемагати злі духи, то не лінувалися молитися і, якщо потрібно, пройти пішки сотні кілометрів, щоб підтримати того, хто падає.

Чи так ми живемо в наш час? Нині ми вишукуємо недоліки одне в одного не заради того, щоб підтримати слабких, а щоб їх висміяти, показати свою перевагу та зверхність. Раніше це було «нормою» в нецерковному середовищі, а тепер гнів, осуд, цькування стають правилом і для тих, хто вважає себе членом Церкви.

Невдовзі ми всі святкуватимемо Різдво Христове. Це не лише час для колядок, пишної трапези і подарунків, хоча ці речі також дуже важливі, бо вчать нас любові й милосердя до рідних та близьких. Однак найбільше пам’ятаймо слова святителя Афанасія Олександрійського, що Бог став людиною для того, щоб людина стала подібною до Бога, тобто святою.

Архімандрит Маркел (Павук)