20 січня Православна Церква вшановує людину, яка зіграла найважливішу роль як у Хрещенні Господа, так і взагалі в підготовці виходу Христа на проповідь.

Природно, що мова йде про Іоанна Предтечу. Його ім'я і його образ нам добре відомі і сказано про нього вже більше ніж достатньо. Але все ж не зупинити на ньому хоч трохи уваги в такий день ніяк не можна.

Коли я почав думати про що ж написати, то довго не міг зорієнтуватися, тому що від варіантів тем для написання просто очі розбігалися, тому пропоную сильно не «розпорошуватися» і зосередити увагу на євангельських текстах, а точніше на словах самого Іоанна Предтечі.

Про події, які пов'язані з Хрещенням Господнім говорять всі євангелісти, але, як і слід було очікувати, оповідання синоптиків відрізняються від розповіді апостола Іоанна. Так, наприклад, Матфей, Марк і Лука від себе говорять про Небеса, які відкрилися і Святого Духа, Який сходив на Христа, тоді як Іоанн вкладає це свідчення в уста самого Предтечі: «І свідчив Іоанн, промовляючи: Бачив я Духа, що сходив з неба, мов голуба, і перебував на Ньому» (Ін. 1, 32). Тут мені хотілося б зупинитися трохи докладніше, бо на подальші роздуми мене наштовхнули слова св. прав. Іоанна Кронштадтського і легенда про політ Гагаріна в космос, згідно з якою той за межами земної атмосфери не бачив ніякого Бога, про що і повідомив місцевих жителів після свого приземлення в Саратовській області.

Отже, при поясненні процитованих слів Предтечі прав. Іоанн пише: «Браття, ця висота небесна, в нічний час освітлена ликами зірок і місяцем, а вдень осяяна сонцем, сповнена життя і нескінченно більше, ніж земля. Наша земля є непомітна точка в творінні Божому, хоча нам, її мешканцям, і здається, що на ній тільки майже і царює життя: на небі, тобто в більшій і верхній частині своїх творінь, живе у світлі неприступному Сам Бог; на небі ж живуть Ангели і там же ще Бог знає хто». Сьогодні над такою заявою більшість освіченого «світлом світської науки» народу просто посміялися б. Але насправді не так все просто.

Дійсно, наш всесвіт величезний, а ми лише крупинка в незбагненному океані зірок, планет, галактик, комет, астероїдів та інших об'єктів космосу. Але все це Бог же створив не просто так. Я не натякаю на інопланетян, а хотів би вказати на неймовірну красу творіння, що йде далеко за межі нашої Землі з середнім діаметром в якихось 12742 км. Ми зараз до кінця не можемо дізнатися, для чого існують ці трильйони і трильйони кілометрів простору, але ми точно можемо сказати, що це нам всесвіт представляється неймовірно величезним, а ось для світу духовного він може бути такою ж «точкою» як для нас, наприклад , наш будинок. Насмілюся припустити, що Небеса, які відкрилися над головою Христа, були «містком» між двома такими різними, але такими близькими один до одного духовним і матеріальним світами. Саме на це, здається, вказує прав. Іоанн Кронштадтський. Настане же час, коли грань буде остаточно стерта і задум Божий про творіння нам відкриється у всій повноті, а до тих пір, вдивляючись у далекі зорі, ми осягаємо його «як би крізь тьмяне скло, здогадно» (1 Кор. 13, 12) .

А тепер в загальну атмосферу свята потрібно внести зерно гіркоти, мова ж все-таки про наше спасіння, а від доброго і хорошого спасати не потрібно. Знову ж, згадаємо слова Іоанна Хрестителя: «Породження єхиднині! Хто навчив вас тікати від гніву майбутнього? Сотворіть гідний плід покаяння» (Мф. 3, 7-8). Євангеліст Матфей вказує, що цей заклик був звернений до фарисеїв і садукеїв, а Лука - що просто, до народу, який приходив охреститися (Лк. 3, 7-8). Можливо, Лука просто недоуказав адресатів, і ми до цих, досить прагматичних слів, відношення не маємо? Але, думаю, що різниці тут немає, адже, в принципі, на сторінках Євангелія ми частіше співвідносимо себе саме з фарисеями, як тими, хто ми є зараз, а не з митарями, якими нам ще належить стати. Змієм і єхидною називається диявол, а всякий, хто творить зло, стає співучасником першоджерелом всякого зла, породженням занепалого ангела. Слава Богу, що ми «єхидни» не на 100%, тобто поки ще не є «дровами для топки пекла», але розслаблятися не слід.

Якщо ми відкриємо тлумачення на дане місце Священного Писання, то побачимо, що багато хто зі святих отців вказують на віру, як найголовніший плід покаяння. У кожного з нас є (або був), так би мовити «стартовий набір опцій», тобто тих властивостей, якостей, талантів, нахилів і рис характеру з якими ми живемо. Святитель Іларія Піктавійського пише, що набуваються вони, в першу чергу, завдяки кровній спорідненості, з чим, загалом, не посперечаєшся. Все це інструменти, вживши які ми і можемо принести «плід покаяння» і придбати віру. Біблійна єхидна не має нічого спільного з відомим австралійським звіром - це збірний образ отруйної змії, що отруює все навколо. Але от якщо ми всіма силами, через набуття чеснот, віддаляємося від цього способу життя, то наближаємося до протилежного «полюсу» і, як каже святитель Іларій: «Слава роду зберігається завдяки наслідуванню вірі».

Ще один «елемент» гіркоти укладений в інших словах Іоанна Хрестителя: «Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу» (Ін. 1, 29). Погляньте на картину Олександра Іванова «Явлення Христа народу», яка досить яскраво ілюструє наведену цитату. На ній ми зможемо побачити не тільки зображених персонажів, але в них - і самих себе. В, так званої «групи апостолів» ми спостерігаємо і інтерес, і цікавість, і подив. Ось і юнак піднімає свого старого батька, щоб той з його допомогою міг звернути свій погляд і слух до прийдешнього Месії. В наповнених сльозами очах «тремтячих» - оголених батька з сином - проявляється якась неземна радість. Старий і хлопчик, «які «виходять з води»  з напругою вслухаються в слова Іоанна Хрестителя. Тобто ми бачимо графічне зображення всіх тих почуттів, які переживає кожен християнин в ці святі дні.

А що ж Христос? А Спаситель наш стоїть від всіх віддалік, Його зосереджений погляд відведено в строну, Він нікуди не поспішає, Він як справжній Владика височить над місцевістю за Його спиною. Тільки Йому під силу понести неймовірний тягар, адже саме Він «бере на Себе гріх світу». Ми, буває, довго мучимося від одного вчиненого проступку, а тут гріхи всього світу! Це просто неймовірна тяжкість, на яку нам і вказує Предтеча Господній. «Істинний Агнець, Непорочна Жертва, ведеться на заклання за всіх, - пише святитель Кирило Олександрійський, - щоб скинути губителя всесвіту, щоб Своєю за всіх смертю скасувати смерть, щоб вирішити проблеми прокляття, яке було на нас ... щоб з'явився Другий Адам - ​​не від землі, а з неба - і став для людської природи початком всякого блага, руйнуванням внесеного (гріхом) тління, винуватцем вічного життя, підставою преображення (людини) по Богу, початком благочестя і праведності, шляхом до Царства Небесного». З моменту Хрещення Господь починає свій шлях до Голгофи, де і будуть омиті наші гріхи Його кров'ю. І, напевно, про це варто згадувати щоразу, коли ми наближаємося до свята Богоявлення.

Іоанн Предтеча - дивовижний і абсолютно унікальний пророк. Завдяки йому ми можемо радіти Хрещенню Христа, Який спокутує і звільняє нас від влади зла, але і не забувати, яку ціну за це заплачено. Сподіваємося, що його молитвами та настановами ми все-таки принесемо гідні плоди покаяння - залишилося начебто трохи, але і зусиль для цього «трохи» потрібно докласти чимало. Потрудімося і вшануємо Предтечу і Хрестителя Господнього Іоанна!

Протоієрей Володимир Долгих