Буває, що люди, які переживають сильні потрясіння у складних життєвих обставинах, видають фразу: Бог мене не чує. Але тут доречніше було б запитати нас: а ми самі – чи чуємо Бога?

І це питання аж ніяк не риторичне.

Господь не нав'язує нам Своє суспільство, навпаки – Він смиренно чекає, коли ми до Нього звернемося. Він чує нас завжди. Коли ж ми стверджуємо, що Бог нас не бачить і не чує, це означає лише те, що ми самі закрили свої духовні органи почуттів від Господа.

Зазвичай таку духовну сліпоту та глухоту пов'язують із житейською суєтою чи звісним рівнем благополуччя. Мовляв, людина задоволена в основних своїх потребах, її час зайнятий підтриманням цього рівня добробуту, тому їй не до Бога. Але ж обмеження комфорту або його втрата теж не завжди приводить до Спасителя, оскільки тепер людина, замість звернення до Нього, впивається своїми стражданнями та прагненням повернути дні благоденства. А буває і так, що людина з самого спочатку живе в злиднях, проте всі її помисли пов'язані не з Господом, а з багатством, якого вона не може досягти, а часто і із заздрістю до тих, хто має це багатство.

Як бачимо, щоб закритися від Бога, потрібно не так уже й багато: всього лише жадати не Царства Небесного, а швидкоплинних земних благ.

Саме про це говорить Господь: «…Збувається над ними пророцтво Ісаї, яке каже: слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима дивитися будете – і не побачите, бо огрубіло серце людей цих та вухами насилу чують, і очі свої заплющили, тож не побачать очима і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не обернуться, щоб Я їх зцілив» (Мт. 13:14, 15).

Воістину це так: серце, схильне до грубих плотських бажань, саме грубіє і не дає можливості чути голос Божий. А головне, люди з огрубілими серцями навіть не думають звернутися до Господа, щоб Він їх зцілив.

Замкнуте коло. Люди огрубують своє серце – той духовний орган, який створений для богоспілкування, і через засмічення цього органу не здатні почути Того, Хто може їм допомогти.

Адже заклик Господа адресований саме стражденним: «Прийдіть до Мене, усі трудящі та обтяжені, і Я заспокою вас…» (Мт. 11:28).

Зараз люди не просто тікають від страждань (врешті-решт, уникати болю – це нормально для будь-якої живої істоти), людство загрузло в страху від очікування страждань, боязні втратити життєві блага. Але якщо відійти від цього страху, то для нас відкриється найважливіше: ми нарешті зможемо побачити і почути Того, хто Єдиний здатний позбавити нас усіх страждань і переживань назавжди.

Нині у житті багатьох людей відбуваються, мабуть, найбільші випробування протягом усього життя. Скористаємося ж ними, щоб не оплакувати світські блага, а отримати благо справжнє, єдине реальне – єднання з нашим Господом та Творцем. 

Записала Наталя Горошкова