Слово духівника Київських духовних шкіл архімандрита Маркела (Павука).

Більшість скаже: нехай жебраки працюють. Деякі переконані, що потрібно давати милостиню лише справді нужденним, а не тим, хто збирає на шахраїв. Інші вважають, що милостиню потрібно подавати всім без розбору.

А що каже Євангеліє?

Насамперед Христос усіх закликає бути милосердними, як і Отець небесний милосердний (див. Лк. 6:36). Також Христос вчить давати милостиню таємно, щоб права рука не знала, що робить ліва (див. Мв. 6:3). А сьогодні в Євангелії Господь не лише повчає, а й показує приклад, як потрібно давати милостиню (див. Мв. 14:14–22).

Коли учні підійшли до Христа, який довго проповідував і зцілював людей, і просили відпустити народ, щоб вони могли піти купити собі їжу, бо час вже пізній, то Христос наказав, щоб вони самі дали їм їсти. Проте учні відповіли, що в них немає такої кількості їжі, хіба що п’ять хлібин і дві риби.

Христос звелів натовпу сісти, а далі благословив цей хліб та рибу й наказав роздати їх людям. Звичайно, Він знав, що серед цих людей є й ті, хто незабаром кричатиме: «Розіпни його!» Та це Христа не зупинило. І сталося диво! Цієї їжі не лише вистачило на п’ять тисяч людей, не рахуючи жінок і дітей, але ще було зібрано 12 коробів залишків.

Святитель Феофан Затворник бачить у цьому прикладі Спасителя пряму вказівку всім нам: коли нас хтось просить, не роздумувати, давати милостиню чи не давати, а відразу діяти. Тоді й ми також станемо свідками дива примноження нашої милостині. Як свідчить святитель Іоанн Златоуст, чим більше ми віддаємо, тим більше отримуємо, як сказано в Євангелії: «…хто сіє скупо, той скупо і жатиме, а хто сіє щедро, той і щедро пожне» (2 Кор. 9:6).

Як таке може бути? Все залежить від міри нашого серця, скільки в ньому вміщається любові. Чим більше в ньому любові, тим більше людей ми можемо нею огорнути й зігріти. Там, де немає любові, людина нікому не зможе подати милостині, бо стане це робити з корисливими мотивами і напоказ, щоб із цього отримати зиск для себе. І через жорстокість серця вона ніколи не знайде для цього достатніх ресурсів.

Як же зігріти своє серце любов’ю? Як стати милосердним? Передусім, потрібно зберігати серце в чистоті, тобто зберігати цноту, не забруднювати його розпустою. Серце, що постійно віддається розпусті, стає подібним до дірявої торби, в якій нічого не можна донести, бо все дорогою губиться. Далі, окрім чистоти, потрібно змалку привчати дітей ділитися своїми речами з друзями, викорінювати із себе скупість і грошолюбство. Та коли ми вже поранені різними гріхами, не боятися й не відкладати покаяння.

У наш час, коли розпуста під виглядом любові пробує посісти серед народу перше місце, юнакам і дівчатам зберігати цноту стає дедалі важче й важче. У результаті зростає кількість людей, які потребують милостині, але не знаходять її. Скупість та грошолюбство вже давно оголошені нормою, бо жорсткі умови зазвичай нечесного бізнесу не дають змоги бути великодушними й щирими.

Пандемія, паводки, пожежі, локальні війни – це той стукіт Господа у двері нашого серця, про який йдеться в Книзі Апокаліпсис (див. Об’явл. 3:20), що хоче нас розбудити від духовної сплячки, щоб ми стали добрими, щирими, милосердними, цнотливими. Якщо ми не змінимо спосіб свого життя, то чекаймо ще на більшу біду.

Проте ми бачимо, що замість щирого покаяння й далі поширюється розбрат, замість уважної молитви – дедалі гучніша й ненависніша до духовних потреб людини какофонія ЗМІ, замість проповіді Євангелія – наполеглива й нахабна пропаганда війни, замість любові – розпуста, замість лагідності та смирення – гординя і гнів.

Однак Христос знову й знову терпляче чекає на наше покаяння. Він готовий змилуватися над нами, лише б кожен з нас або хоча б один із тисячі відчув свою духовну бідність та звернувся до Нього не з фарисейською, а смиренною молитвою: «Боже, очисти мене, грішного; зміни моє жорстоке серце на добре і щире; дай мені силу протистояти гріху та неправді цього світу, щоб наслідувати Царство Небесне». Амінь!