Розмірковує священик Андрій Чиженко.

У свідомості пострадянської людини міцно затвердився своєрідний «канон» святкування Нового року 1 січня. Але в людській історії це всього на всього один з варіантів святкування, оскільки у різних народів (або навіть у одного) в різні історичні періоди вони залежали від багатьох чинників – релігійних, державних, громадських, кліматичних (весна – пробудження природи, значить треба святкувати Новий рік).

Так, приміром, євреї відмічають Новий рік в проміжку між 5 вересня і 5 жовтня, китайці – між 21 січня і 21 лютого, іранці – 22 березня, бангладешці – 14 квітня.

Наші предки в різний час святкували Новий рік 1 березня. Це, швидше за все, пов’язано, як вже сказано було вище, з пробудженням природи. Пізніше, приблизно з XIII століття, коли церковні традиції глибоко укорінюються в народну і державну свідомість, громадське святкування Нового року здійснюється відповідно до церковного нового року, який починається 1 вересня за старим юліанським календарем і 14 вересня за новим григоріанським календарем відповідно.

На 1 січня святкування Нового року перевів цар Петро Перший, який був схильний в чомусь до віянь моди Західної Європи, де саме 1 січня відзначався Новий рік. Пізніше, вже за радянських часів в 1919 році, святкування перенесли відповідно до григоріанського календаря на тринадцять днів раніше.

Встановлення ж церковного нового року (чи новоліття) саме 1 вересня має дві версії. За однією – з 1 вересня починався податковий рік у Візантійській імперії. Він називався індикт (з латинської indictio – назначати ціну, оцінювати). Тому і церковний рік починався з цієї дати.

Пізніше етимологія слова «індикт» в грецькій мові зазнала зміну. Слово «індикт» стало синонімом слову «рік».

За іншою версією, саме 1 вересня святий рівноапостольний імператор Костянтин Великий в 312 році отримав перемогу над римським правителем Максентієм. Саме у цій битві святому Костянтину було явлено зображення Хреста на небі. Ця битва відкрила дорогу до підписання в 313 році Міланського едикту – знаменного документу, який зрівняв в правах християн і язичників, узаконивши Православну Церкву. Цей документ присік гоніння на християн і дозволив їм вільно розвиватися.

Батьки Першого Вселенського Собору в 325 році на згадку про цю велику подію ухвалили починати Новий рік з 1 вересня – з дня, що став початком «свободи християнської».

На Русі зі стародавніх часів цей день прийнято освячувати Божественною літургією і особливим молебнем на новоліття. Часто служаться в храмах о дванадцятій годині ночі з 13 на 14 вересня нічні Божественні літургії. Наші предки дякували Богові за прожитий рік, закликали в молитвах благодать Господню наступного року, сповідувалися, причащалися. Було прийнято в сам день Нового року творити справи милосердя, піклуватися про жебраків, хворих, відвідувати в’язниці, лікарні.

У цьому високий християнський сенс Нового року – літа Божого сприятливого, коли люди підклоняються добровільно під іго Господнє і просять, щоб Він, немов люблячий Батько, вів нас, як маленьких діточок, крізь бурхливе море життя в Царство Небесне.

Як сьогодні нам не вистачає цього вірного і правильного усвідомлення Нового року!