Головний плід всього нашого життя
«Посадити дерево, побудувати будинок, виростити сина». Більшість з нас вважає результатом свого життя хибні плоди в силу поширених установок в суспільстві. Що ж тоді є головним плодом, угодним Богу? Пояснює митрополит Антоній (Паканич).
Творець створив світолад, Всесвіт, людей, світ видимий і невидимий. Він з нескінченною любов'ю щедро творив, вкладаючи всю свою безмежну велич і силу, вдихаючи рясно вічне життя.
Господь обдарував кожне своє творіння первозданною красою, прикрасив небесними фарбами, наповнив добром, щоб всі раділи, захоплювалися один одним і Їм.
Вінцем Божої прихільності до людини стала свобода, дарована людям як заповіт вірності і вічної любові.
Що ж вийшло в результаті?
Господь, який прагне більш за все спілкування і любові своїх чад, смиренно чекає нашого душевного пориву, залишається на самоті. Мало хто згадає протягом дня про Бога, поговорить з Ним по душах.
Нас стрімко несе по річці життя, і ми намагаємося лавірувати, хапатися за береги, кликати на допомогу. Сліпці. Ми забуваємо про те, що Бог, і тільки Він керує течією цієї швидкої річки, бурями і вітрами, відкриває горизонти і прибирає підводні камені.
Наше благополучне плавання залежить не від наших зусиль, знань, умінь, сторонніх людей, а виключно від Його волі і плану.
У будь-якій ситуації насамперед потрібно бігти до Бога, просити Його допомоги і захисту, шукати тільки в Ньому розраду і заспокоєння, лише Йому вірити і довіряти.
Господь нас любить беззастережно, досконалою любов'ю, і ми не маємо права від неї відвернутися, відкинути її, адже наша любов до Бога і є плід нашого життя.
Якщо не виявимо її і не проявивимо, ми ризикуємо стати деревом, яке було посаджено, викохано і принесло плоди, але зняти з нього їх не вийшло. Що станеться з плодами, якщо вони вчасно не зняті садівником? Вони гниють. Те ж саме відбувається і з нашою душею, яка вчасно не віддала господареві свої плоди – свою любов.
Ми не звертаємося до Бога, ігноруємо Його допомогу і знаки, залишаємося глухі до Його слів. Ми не маємо подяки і співчуття до Господа, до Творця, який створив нас з небуття, вдихнув у нас життя, віддав Себе за нас.
Час невблаганно летить. Всі наші справи і події рано чи пізно кануть в Лету, і залишиться для вічності лише головний плід всього нашого життя – любов до Бога.
Записала Наталя Горошкова